Постанова ВГСУ від 25.01.2017 року у справі №902/1416/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 року Справа № 902/1416/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),СуддіКарабаня В.Я.,СуддіНєсвєтової Н.М.,за участю представників:від відповідачаОСОБА_4, ОСОБА_5,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Імекс"нарішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 рокуу справі№ 902/1416/14 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Тренд-Трейд"До1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Імекс" 2. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6Простягнення 19236,00 грн,ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тренд-Трейд" (надалі - ТОВ "Тренд-Трейд", позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Імекс" (надалі - ТОВ "ВВ Імекс", відповідач 1) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (надалі - ФОП ОСОБА_6, відповідач 2) про стягнення з відповідачів солідарно здійсненої за платіжним дорученням № 84 від 17.07.2014 року передоплати в сумі 22333,00 грн, у зв'язку з невиконанням ТОВ "ВВ Імекс" перевезення вантажу відповідно до заявки від 16.07.2014 року. Відповідач-2 згідно договору поруки від 17.07.2014 року є майновим поручителем відповідача-1, а тому має нести з ним солідарну відповідальність за невиконання зазначеного зобов'язання.

До прийняття рішення у справі позивач зменшив позовні вимоги і просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість в сумі 19236,00 грн. Така заява подана позивачем, оскільки останній вважає, що перевізник надав послуги лише на суму 3094,00 грн (280 км (відстань між ст. Разіно-Вінниця-ст.Разіно) * 11,05 грн (вартість 1 км станом на 17.07.2014 року, визначеного на підставі експертного висновку № В-271 від 10.11.2014 року), просив стягнути з відповідача 19236,00 грн. Одночасно позивач погодився, що вартість 1 км перевезення вантажу становить 17,29 грн з ПДВ.

Заперечуючи проти позову, відповідач 1 посилався на відсутність підстав для повернення суми передоплати, оскільки перевезення не здійснилося з вини позивача, який завантажив 27,9 тон вантажу замість 22 тон, що призвело до перевищення дозволеної пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, фактичної маси транспортного засобу та його составу. ТОВ "ВВ Імекс" стверджує, що відповідно до заявки від 16.07.2014 року ним було надано послуг на суму 19465,10 грн (здійснено перевезення по Україні по маршруту Київ-ст.Разіно-Вінниця - ст. Разіно-Київ (806 км) на суму 13935,79 грн з ПДВ, а також був нарахований штраф за понаднормативний простій автомобіля (3 доби) в розмірі 5709,31 грн з ПДВ), і різницю між 22333,00 грн та 19465,10 грн, що становить 2687,90 грн, за домовленістю сторін в телефонному режимі він врахує при наступному перевезенні.

Під час нового розгляду справи відповідач пояснив, що позивач у м. Вінниця не здійснив митного оформлення вантажу, не оформив міжнародного провізного документу CMR, тому за його вказівкою вантаж повернуто до Разіно, де 19.07.2014 року після 3 діб простою був розвантажений. На підтвердження обставин прибуття 18.07.2014 року автомобіля державний номер НОМЕР_1/НОМЕР_2 для проведення митного оформлення на території митного поста "Вінниця-центральний" відповідач 1 надав лист ТОВ "Авто-Ганд" та перепустку № 8758 від 18.07.2014 року на право пропуску транспортного засобу до місця доставки товару.

Позивач також надав письмові пояснення, в яких зазначив, що колоті дрова приймались згідно з об'ємом та кількістю вантажних місць, і відповідач 1 не надав такі докази, які б підтверджували перевантаження автомобіля.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 у справі № 910/1416/14 (суддя Отрош І.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 року (колегія суддів: головуючий суддя Дідиченко М.А., судді: Руденко М.А., Буравльов С.І.), позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "ВВ Імекс" на користь позивача 19236 грн. У задоволенні позовних вимог до ФОП ОСОБА_6, як до поручителя, відмовлено у зв'язку з припиненням поруки внаслідок закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї відповідач-1, посилаючись на те, що судами не виконано вказівки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 25.11.2015 року, не правильно кваліфікувано правовідносини, що склалися між сторонами, як правовідносини з перевезення, а не транспортного експедирування, порушено норми ст. ст. 315, 316 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), ст. 604 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), п. 13.12 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (надалі - Правила), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363, ст. 11 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року (надалі - Конвенції), ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 року та прийняти у справі нове рішення, яким позов залишити без розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників відповідача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 16.07.2014 року сторони підписали заявку № 1 на здійснення перевезення вантажу з такими умовами: вантаж - дрова колоті паливні, вагою 22 т, об'ємом 35,52 м3; кількість автомобілів 1; дата завантаження - 17.07.2014 року; адреса завантаження ст. Разино, Житомирська обл.; адреса розвантаження Kiefer Productions und Handels GmbH Kossaer Strasse 2 04356 Liepzig; місце замитнення - Вінницька обл., с. Зарванці, 7-й км. Хмельницького шосе; місце розмитнення - Drezden; строк доставки - до 22.07.2014; сума фрахту та винагороди - 1400 євро; нормований простій на завантаження та замитнення 48 год., на вивантаження та розмитнення 48 годин, понаднормативний простій по 100 євро за добу, державник номер - НОМЕР_1/ НОМЕР_2; водій - ОСОБА_7.

17.07.2014 року перевізник виставив позивачу рахунок № 85 на суму 22330,00 грн для оплати послуг перевезення вантажу. В цей же день позивач оплатив рахунок, що підтверджується платіжним дорученням № 84, копія якого долучена до матеріалів справи.

На виконання цієї заявки 17.07.2014 року подав обумовлений заявкою транспортний засіб під завантаження у м. Разіно. Згідно з товарно-транспортною накладною № 020699 від 17.07.2014 року, яка підписана вантажовідправником та водієм перевізника, ДП "Бердичівське лісове господарство" (вантажовідправник) здійснило завантаження автомобіля МАН НОМЕР_1 (причіп/напівпричіп НОМЕР_2) у м. Разіно вантажем (дрова - граб), вид пакування - піддони (22 піддони * 1,48 = 32,56 м3), кількість місць - 32,56 м3, замовник та вантажоодержувач - ТОВ "Тренд Трейд"; перевізник - ТОВ "ВВ Імекс"; місце розвантаження - м. Вінниця. Накладна підписана вантажовідправником та водієм перевізника. В товарно-транспортній накладній відсутній запис про масу вантажу.

Вантаж було доставлено до м. Вінниця 18.07.2014 року, але не видано вантажоодержувачу. 19.07.2014 року вантаж був повернутий у місце завантаження (м. Разіно) та виданий директору вантажоодержувача ТОВ "Тренд Трейд" (Марченко О.В.), що підтверджується відмітками у накладній, визнається та не оспорюється сторонами спору.

Ухвалюючи рішення про стягнення з ТОВ "ВВ Імекс" грошової суми у розмірі 19236,00 грн, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, керуючись ст.ст. 22, 614, 623, 909 ЦК України, ст.ст. 224, 225 ГК України, виходив з того, що відповідач 1 зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі 22330,00 грн, що є передоплатою, оскільки він не виконав перевезення вантажу відповідно до заявки і не довів, що таке перевезення не було здійснено з незалежних від нього причин, зокрема: не довів, що мали місце обставини перевищення обумовленої у заявці сторонами маси вантажу, вказівки замовника перевізнику про повернення вантажу у місце завантаження, відмови замовника від прийняття вантажу у м. Вінниці.

При цьому, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, застосовуючи положення п.п. 6.1-6.4, 15.4, 20.1.11 Правил та ст.ст. 8, 9 Конвенції, дійшов висновку, що той факт, що товарно-транспортна накладна № 020699 від 17.07.2014 року, не містить відомості про масу вантажу, не свідчить, що переданий до перевезення вантаж не відповідав умовам заявки та нормам чинного законодавства щодо маси вантажу, оскільки ця накладна містить інформацію про кількість вантажних місць лісоматеріалів (22 піддони об'ємом 32,56 м3), як це передбачено п. 20.1.11 Правил, перевізник приступив до виконання зобов'язання з перевезення без перевірки маси вантажу, вірності та повноти записів, внесених до накладної, не зробив щодо цього застережень та не оформив акт в порядку п. 15 Правил, у зв'язку з незгодою із вказаними замовником даними у товарно-транспортній накладній, в тому числі, даними, які не вказані. За цих обставин, суди обох інстанцій дійшли висновку, що "вантаж (дрова колоті паливні) за маршрутом: ст. Разино, Житомирська обл., - Вінниця-Дрезден-Лейпциг прийнято відповідачем 1 (перевізником) для перевезення за усіма заповненими у товарно-транспортній накладній № 020699 від 17.07.2014 року даними".

Суд першої інстанції не прийняв визнання позивачем обставин часткового виконання відповідачем 1 зобов'язання з перевезення вантажу - дров (грабу) на суму 3094,00 грн, оскільки, на думку суду, ці обставини не мають значення для оцінки питання виконання зобов'язання з міжнародного перевезення за заявкою № 1 від 16.07.2014 року щодо доставлення вантажу до м. Лейпциг та вручення представнику Kiefer Productions und Handels GmbH. З огляду на те, що основна мета міжнародного перевезення не була досягнута у зв'язку з поверненням автомобіля з вантажем від пункту замитнення до пункту завантаження, місцевий господарський суд зауважив, що частковий проїзд територією України автомобіля (маршрут повернення), не може вважатися частковим виконанням зобов'язання з перевезення за заявкою № 1, що обумовлене, як міжнародне.

Вищий господарський суд України вважає, що вирішуючи спір у даній справі та з'ясовуючи порядок дій сторін при поданні вантажоодержувачу перевізником вантажу згідно з товарно-транспортною № 020699 від 17.07.2014 року, господарські суди неправильно застосували одночасно як положення Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які відповідно до Преамбули не регламентують перевезення вантажів у міжнародному сполученні, так і положення ст.ст. 8, 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року, яка застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах (п. 1 ст. 1).

Ця накладна, хоча і складалась в рамках виконання заявки на міжнародне перевезення вантажу, передбачала здійснення перевезення вантажу між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні (ст. Разино, Житомирська обл. - Вінниця). Відповідно до ст. 909 ЦК України, ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" така накладна є окремим договором внутрішнього перевезення вантажу автомобільним транспортом. Згідно пп. k) п. 1 ст. 6 Конвенції вантажна накладна має містить заяву про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції. Товарно-транспортна накладна № 020699 такої заяви не містить, тому суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення ст.ст. 8, 9 Конвенції, які, зокрема, передбачають обов'язок перевізника перевіряти вірність записів, зроблених у вантажній накладній, а у разі відсутності такої можливості - зробити обґрунтовані застереження у вантажній накладній, оскільки в протилежному випадку припускається, що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.

Товарно-транспортна накладна складена на підставі типової форми, яка наведена в додатку 7 до Правил (у редакції, чинній станом на 17.07.2014 року), тому відповідно до ч. 2 ст. 908 ЦК України при оцінці обставин здійснення перевезення за цією накладною мають застосовуватися положення цих Правил, а також Статуту автомобільного транспорту УРСР (надалі - Статут), затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 27.06.1969 року, який передбачає, що вантажовідправник і вантажоодержувач несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, вказаних ними в товарно-транспортних документах. Автотранспортні підприємства і організації мають право перевіряти правильність цих відомостей (абз. 3 ст. 47).

Отже, беручи до уваги те, що у товарно-транспортній накладній, яка відповідно до п.п. 11.3, 11.4 Правил оформлюється замовником (вантажовідправником), відсутній обов'язковий запис про масу вантажу і масу піддонів (п. 6.3, пп. г п. 18.12 Правил), що свідчить про неповноту відомостей зазначених у накладній, а перевізник має право, проте не зобов'язаний, перевіряти достовірність та правильність цих відомостей, Вищий господарський суд України вважає, що висновки судів про те, що "вантаж (дрова колоті паливні) за маршрутом: ст. Разино, Житомирська обл. - Вінниця-Дрезден-Лейпциг прийнято відповідачем 1 (перевізником) для перевезення за усіма заповненими у товарно-транспортній накладній № 020699 від 17.07.2014 року даними" є помилковими, оскільки ґрунтуються на неправильному застосуванні положень ст.ст. 8, 9 Конвенції, п.п. 6.1-6.4, 15.4 Правил. При цьому, посилання судів обох інстанцій на п. 20.1.11 Правил, яким передбачено, що приймання для перевезення від вантажовідправника і здача вантажоодержувачу лісу і пиломатеріалів здійснюються перевізником за об'ємом, а під час перевезення пакетним способом - за кількістю вантажних місць (пакетів), в обґрунтування висновку про те, у товарно-транспортній накладній № 020699 від 17.07.2014 року були заповненні всі необхідні відомості, також визнаються судом касаційної інстанції помилковими, оскільки цим пунктом визначається порядок приймання для перевезення від вантажовідправника і здача вантажоодержувачу лісу, водночас, це положення не виключає обов'язок вантажовідправника при оформленні товарно-транспортної накладної зобов'язаний зазначити загальну масу, яка складається із маси вантажу і маси піддонів (п. 6.3, пп. г п. 18.12 Правил).

За таких обставин, оскільки матеріалами справи підтверджується неправильне оформлення товарно-транспортного документа (№ 020699 від 17.07.2014 року), відсутність оформленої міжнародної автомобільної накладної (CMR) на перевезення вантажу за маршрутом Вінниця-Дрезден-Лейпциг, а за всі наслідки невиконання законодавчих актів щодо оформлення перевізних документів повну відповідальність несе саме вантажовідправник (замовник), і в даному випадку останній не надав жодних доказів, які б підтверджували, що маса вантажу об'ємом 35,52 м3, що був завантажений у поданий відповідачем 1 транспортний засіб, становила 22 т, тобто не довів, що маса вантажу відповідала обумовленим у заявці вимогам, Вищий господарський суд України вважає, що висновки судів про те, що перевезення вантажу до міста Лейпциг не було здійснено з вини перевізника є помилковими, оскільки зроблені з порушенням та неправильним застосуванням нормативно-правових актів, що регулюють перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 919 ЦК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, встановлений договором.

Перевізник здає вантаж у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною. Місце фактичної здачі - приймання вантажу точно зазначається в договорі з наступним уточненням у заявці. Розвантаження автомобіля виконуються замовником (п.п. 8.6, 10.5, 13.1 Правил).

Відповідно до ст. 45 Статуту за договором перевезення вантажу автотранспортне підприємство або організація зобов'язуються доставити ввірений їм вантажовідправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.