Постанова ВГСУ від 25.01.2016 року у справі №902/1102/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2016 року Справа № 902/1102/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівПопікової О.В. (доповідач у справі) Гольцової Л.А. Кролевець О.А.за участю представників: позивача:Конограй Н.В. дов. від 19.01.2016відповідача:ОСОБА_5 за договором від 20.01.2016розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 24.11.2015у справі№ 902/1102/15 Господарського суду Вінницької області за позовомПриватного Вінницького обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Вінницятурист"доФізичної особи - підприємця ОСОБА_6провизнання недійсною додаткової угоди № 2 від 17.03.2015 року про внесення змін та доповнень до договору оренди приміщень Відповідно до розпорядження заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 21.01.2016 №02-05/36 для розгляду справи № 902/1102/15 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Попікова О.В., судді Гольцова Л.А., Кролевець О.А.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Приватне Вінницьке обласне акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Вінницятурист" звернулось до Господарського суду Вінницької області із позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 про визнання недійсною Додаткової угоди № 2 від 17.03.2015р. про внесення змін та доповнень до Договору № 57 оренди приміщення окремої частини будівлі від 01.06.2013р. та про витребування оригіналу Додаткової угоди №2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що названа додаткова угода №2 була підписана Головою Правління товариства з перевищенням наданих йому повноважень.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 26.08.2015 (суддя Маслій І.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Рішення суду мотивовано приписами статей 99,161 Цивільного кодексу України, за умови встановлення наявності належних повноважень у голови Правління товариства, передбачених як нормами чинного законодавства, так і положеннями п.8.48.2 Статуту товариства, для підпису додаткової угоди №2. За наведених обставин, застосовуючи норми статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, статей 207,208 Господарського кодексу України, суд визнав відсутніми підстави для задоволення позовних вимог.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.11.2015р. (головуючий суддя Огороднік К.М., судді Коломис В.В., Тимошенко О.М.) рішення господарського суду Вінницької області від 26.08.2015р. скасовано з прийняттям нового про задоволення позову. Визнано недійсною Додаткову угоду № 2 від 17.03.2015р. про внесення змін та доповнень до Договору № 57 оренди приміщення окремої частини будівлі від 01.06.2013р. Стягнуто із Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 на користь Приватного Вінницького обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Вінницятурист" 1218,00 грн. витрат на сплату судового збору у суді першої інстанції та 1339,80 грн. витрат на сплату судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Не погодившись із прийнятою у справі постановою апеляційного суду, Фізична особа - підприємець ОСОБА_6 звернулась із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства". При цьому наголошує на тому, що судом не встановлено наявність підстав, з якими закон пов'язує недійсність договору, а також не з'ясовано яке саме право позивача порушено.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін оскаржувану постанову апеляційної інстанції з мотивів, у ній викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 01.06.2013р. між Приватним Вінницьким обласним акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Вінницятурист" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 укладено договір оренди окремої частини будівлі № 57, предметом якого було отримання Підприємцем у тимчасове платне користування нерухомого майна - приміщень будинку АДРЕСА_1 згідно з додатком № 1 до договору, а також обладнання та інвентарю, передбаченого додатком № 2 до договору. Відповідне майно було передане відповідачу, на підставі чого сторонами складено акти приймання-передачі (Додаток № 1 та Додаток № 2 до договору). Пунктом 4.1 договору визначено, що розмір орендної плати за загальну площу 1382,4 кв.м. складає 118600,00 грн., у т.ч. ПДВ на місяць, а разом з орендною платою за користування обладнанням та інвентарем становить 120250,00 грн.

Як було встановлено судами, голова Правління Товариства ОСОБА_7 в січні місяці 2015 року звернувся до керівних органів Товариства із листами, в яких зазначав про переведення Туристичного комплексу "Поділля" в режим консервації внаслідок значного зниження обсягів обслуговування в грудні, січні, лютому та значного збільшення витрат на комунальні послуги та енергоносії. Вказував, що з цією метою повністю перекрито постачання гарячої води та зменшена подача теплоносія для обігріву готельних номерів, ресторану та конференц залів; припинено дію договорів на охорону, вивіз сміття та інші послуги; обслуговуючий персонал знаходиться у відпустці за власний рахунок або працює в режимі чергування. Зважаючи на викладене, Голова Правління Товариства ОСОБА_7 просив Наглядову Раду Товариства дозволити орендарям не сплачувати орендну плату за період консервації Туристичного комплексу "Поділля".

На підставі звернення ОСОБА_7 17.03.2015 року Наглядовою радою Товариства прийнято постанову № П-98-10, відповідно до якої вирішено:

- внести зміни до договору оренди приміщення окремої частини будівлі № 57 від 01.06.2013 року, а саме: звільнити на період з 01.01.2015 року по 31.01.2015 року (включно) Підприємця від сплати орендної плати;

- встановити на період з 01.02.2015 року по 30.03.2015 року (включно) орендну плату за 1 кв.м. на місяць у розмірі 43,40 грн., що становить 60000,00 грн. на місяць за загально орендовану площу 1382,4 кв.м.

- доручити та уповноважити ОСОБА_9 на підписання від імені Товариства відповідної додаткової угоди.

За умовами Додаткової угоди № 2 орендар звільняється від сплати орендної плати та плати за користування обладнанням та інвентарем, що зазначений в Додатку № 2 в січні 2015 року (з 1 по 31 січня 2015 року). Цією ж додатковою угодою встановлено, що розмір орендної плати за загальну площу згідно Договору 1382,4 кв.м. разом з орендною платою за користування обладнанням та інвентарем в лютому 2015 року становить 60000,00грн., в березні 2015 року - 60000,00грн., в т.ч. ПДВ.

Судами першої та апеляційної інстанцій на підставі усних пояснень сторін встановлено, що Додаткова угода № 2 зі сторони Товариства була фактично підписана ОСОБА_7, а не ОСОБА_9, як зазначено в самій Додатковій угоді.

Предмет позову у даній справі становить вимога про визнання недійсною Додаткової угоди №2 у зв'язку з тим, що підписуючи угоду голова Правління Товариства діяв як заінтересована особа, що відповідно до вимог статей 71,72 Закону України "Про акціонерні товариства", може слугувати підставою для визнання такої угоди недійсною в судовому порядку.

Однак, оцінюючи Додаткову угоду №2 на предмет її відповідності вимогам статті 203 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд досліджував виключно обсяг повноважень, наданих голові Правління Товариства. Зокрема судом було встановлено, що згідно з підпунктом 8.48.2. пункту 8.48 розділу 8 Статуту Товариства голова Правління без довіреності діє від імені Товариства відповідно до рішень Правління, в тому числі представляє Товариство в Україні та за кордоном, вчиняє від імені Товариства юридичні дії в межах, визначених цим Статутом, представляє інтереси Товариства у взаємовідносинах із державними та іншими організаціями, установами, юридичними особами і громадянами, а також судових інстанціях різних рівнів, підписує від імені Товариства договори, угоди. контракти (в тому числі трудові) тощо, рішення щодо укладення яких прийняті органами управління Товариства в межах компетенції, визначеної статутом.

Пункт 8.35.19 розділу 8 Статуту Товариства закріплює, що до виключної компетенції Наглядової ради належить прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товариства.

Згідно підпункту 8.35.33. пункту 8.35 Розділу 8 Статуту Товариства до компетенції Наглядової ради також належить прийняття рішень про вчинення Товариством будь-яких правочинів, спрямованих на обтяження чи обмеження права власності Товариства на належні йому основні засоби, в тому числі як внесок у спільну діяльність, в оренду, лізинг, управління тощо, терміном понад один рік, крім тих, що відносяться до виключної компетенції Загальних зборів, також правочинів, пов'язаних із земельними правовідносинами: оренди/суборенди та земельного сервітуту, надання дозволу на вилучення (відмову) земельних ділянок, які перебувають у власності/користуванні Товариства та/або його дочірніх підприємств філій, представництв та інших відокремлених підрозділів.

За встановлених обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що головою правління ОСОБА_7 додаткова угода підписана у межах повноважень, наданих йому законом та Статутом Товариства, оскільки саме голова правління за законом та Статутом здійснює управління Товариством (п. 8.48.2 Статуту), у зв'язку із чим відмовив в позові. При цьому питання щодо заінтересованості Голови Правління товариства у вчиненні оспорюваного правочину місцевим судом взагалі не досліджувалось, про що слушно зауважено апеляційним судом.

В свою чергу, спростовуючи висновок місцевого суду про відповідність оспорюваної угоди вимогам законодавства, апеляційний суд зауважив на тому, що місцевим господарським судом при прийняті рішення не було взято до уваги доводи про те, що голова Правління Товариства ОСОБА_7 (батько). був заінтересованою особою в розумінні статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства", оскільки перебував у родинних зв'язках з Підприємцем (дочка), і що саме ОСОБА_7 ініціював зміни до договору. За наведених обставин Наглядова рада Товариства при прийнятті Рішення щодо укладення Додаткової угоди, з метою здійснення перевірки відомостей, викладених ОСОБА_7 та запобігання порушення чинного законодавства, уповноважила на підписання угоди саме ОСОБА_9

Встановивши, що Додаткова угода № 2 підписана іншою особою, ніж вказано в тексті угоди, із порушенням Статуту та нормативних актів Товариства, за відсутності повноважень на її підписання від імені товариства, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову щодо визнання угоди недійсною.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (в редакції, чинній на час укладення спірного договору), а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом. При цьому відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.