ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2014 року справа № 914/2691/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Остапенка М.І. (головуючого),
Гончарука П.А. (доповідача),
Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника військового прокурора Центрального регіону України на рішення господарського суду Львівської області від 14 серпня 2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2014 року у справі № 914/2691/13 за позовом заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах в особі Міністерства оборони України та концерну "Військторгсервіс" до приватного підприємства "Компанія "Динамік", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, про визнання недійсним договору, -
Встановив:
У липні 2013 року заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах в особі Міністерства оборони України та концерну "Військторгсервіс" звернувся до господарського суду Львівської області з позовом, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, до приватного підприємства "Рекунс" про визнання недійсним договору від 5 грудня 2011 року купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: приміщення торгово-промислового комплексу № 2, загальною площею 331,2 м2, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 105, загальною вартістю 744836,40 грн., укладеного концерном "Військторгсервіс" в особі філії "Управління Західного оперативного командування" та приватним підприємством "Рекунс", а також про зобов'язання повернути це майно до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання концерну "Військторгсервіс", посилаючись на те, що договір укладено в порушення вимог, які встановлені ст. 203 Цивільного кодексу України, що, в силу ч.ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, є підставою для недійсності правочину.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 4 вересня 2013 року замінено відповідача - приватне підприємство "Рекунс" - його правонаступником - приватним підприємством "Компанія "Динамік".
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду Львівської області від 14 серпня 2014 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі заступник військового прокурора Центрального регіону України, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, вказуючи на безпідставність викладених в ній доводів.
Заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 12 серпня 2008 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області, як орендодавцем, і приватним підприємством "Рекунс", правонаступником якого є відповідач, як орендарем, укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, № 47, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар - приймає у строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 331,2 м2, які розміщені на І та ІІ поверхах двохповерхової будівлі, розташованої за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 105, що перебуває на балансі філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" концерну "Військторгсервіс".
27 квітня 2010 року до договору оренди від 12 серпня 2008 року № 47 внесені зміни, за умовами яких строк дії договору оренди продовжено до 20 квітня 2013 року.
5 грудня 2011 року, за результатами публічних торгів, концерном "Військторгсервіс", в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування концерну "Військторгсервіс" Свідерським Г.М., який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 8 жовтня 2010 року, та приватним підприємством "Рекунс" укладено договір купівлі-продажу приміщення торгово-побутового комплексу № 2, загальною площею 331,2 м2, яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 105, згідно п. 2.1 договору, в редакції змін та доповнень від 13 січня 2012 року.
Ціна об'єкту нерухомості становить 744836,40 грн. За згодою сторін покупець провів оплату за придбану нерухомість до нотаріального посвідчення договору в сумі 744836,40 грн. на розрахунковий рахунок філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" концерну "Військторгсервіс".
Предметом даного позову є вимоги про визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та зобов'язання повернути майно до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання концерну "Військторгсервіс".
Розглядаючи заявлені позовні вимоги по суті, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорюваний правочин вчинений за згодою Міністерства оборони України, наданою у формі дозволу начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України начальнику ДП Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" (правонаступником яких є Концерн "Військторсервіс") на відчуження приміщення, яке є предметом оспорюваного договору, водночас, генеральний директор Концерну у відповідності до положень Статуту Концерну мав право уповноважити начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" здійснити його продаж.
Рішення начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. про надання згоди (дозволу) на відчуження майна було прийняте до набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 6 червня 2007 року, при цьому, у цій постанові не йдеться про втрату чинності дозволами на відчуження, які були видані до її прийняття, чи про необхідність переоформлення таких дозволів, чи про їх перепогодження. Дозвіл на відчуження нерухомого майна виданий 15 жовтня 2004 року, а вищезазначений Порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України 6 червня 2007 року.
Встановивши, що Порядком не передбачено зворотньої дії в часі закріплених у ньому правових норм, а дозвіл на відчуження нерухомого майна наданий у відповідності до чинного на той час законодавства, відповідно до якого необхідності погодження рішення про відчуження нерухомого майна Фондом державного майна України не було, та вважався дійсним на момент вчинення правочину, суд дійшов висновку, що волевиявлення учасників правочину при укладенні договору купівлі-продажу було вільним і відповідало внутрішній волі сторін, оспорюваний правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, без порушення порядку відчуження майна, на конкурентних засадах, шляхом укладення договору купівлі-продажу, відповідач є добросовісним набувачем, а тому, заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
З таким рішенням господарського суду погодився і суд апеляційної інстанції, залишивши його без змін, зазначивши, що у відповідності до Рішення Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великої Британії" суд визнав неприпустимим визнання недійсним договору, за яким покупець отримав майно від держави та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон.
Позиція Європейського суду з прав людини полягає у тому, що особа - суб'єкт приватного права не може відповідати за помилки державних органів при укладенні останніми відповідних договорів, а державний орган не може вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при укладенні договору допустили перевищення законних повноважень.
Проте, з висновком попередніх судових інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову погодитись не можна з таких підстав.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 326 Цивільного кодексу України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Сервіси для юристів