ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2014 року Справа № 910/16982/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Губенко Н.М.,
суддів: Барицької Т.Л.,
Картере В.І. (доповідач)
за участю представників:
ТОВ "СК "Антстрой" - Кочерги В.О., Сапегіна В.В.,
ПАТ "БМ Банк" - Порало Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "БМ Банк"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2014
та на рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2014
у справі № 910/16982/13
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СК "Антстрой"
до Публічного акціонерного товариства "БМ Банк"
про стягнення 28 713,44 грн.
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СК "Антстрой" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "БМ Банк" про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 24 930,27 грн. основного боргу, 1 460,82 грн. інфляційних, 713,46 грн. 3% річних, 1 608,89 грн. пені, 4 588,00 грн. витрат на правову допомогу.
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2014 (суддя Ващенко Т.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 (колегія суддів у складі: суддя Смірнова Л.Г. - головуючий, судді Чорна Л.В., Кропивна Л.В.), позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "БМ Банк" на користь ТОВ "СК "Антстрой" 23 979,00 грн. гарантійного платежу, 713,46 грн. 3% річних, 1 460,82 збитків від інфляції, 1 652,52 грн. витрат по сплаті судового збору та судові витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 4 588,00 грн. В іншій частині в позові відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 09.09.2014, постанову апеляційного суду від 05.11.2014 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст. 43 ГПК України, ст. 526 ЦК України.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить рішення господарського суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного:
Спір у справі виник у зв'язку з неповерненням відповідачем позивачу гарантійного платежу, який був забезпеченням виконання позивачем зобов'язань за протоколом про наміри від 23.12.2011 перед банком в частині придбання заставленого майна.
Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції, з висновками якого погодився і господарський суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у зв'язку з виконанням позивачем своїх зобов'язань за протоколом про наміри від 23.12.2011, а саме купівлі заставленого майна на аукціоні та оплати вказаного майна, необхідність використання гарантійного платежу за своїм цільовим призначенням перестало бути необхідним, а тому гарантійний платіж в розмірі 3000,00 доларів США (гривневий еквівалент якого становить 23 979,00 грн. за офіційним курсом НБУ 1 долар США = 7,9930 грн. станом на день виконання зобов'язання) підлягає поверненню відповідачем позивачу. У зв'язку з задоволенням вказаної частини основного боргу, господарські суди дійшли висновку і щодо задоволення позову в частині стягнення з відповідача 713,46 грн. 3% річних та 1460,82 грн. інфляційних. Відмовляючи у задоволенні пені, як суд першої так і апеляційної інстанцій зазначили про те, що позивач не вправі нараховувати непередбачену договором санкцію у вигляді пені та вимагати її стягнення у судовому порядку, оскільки протокол про наміри не містить положень щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені та відповідно її розміру.
Однак вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій Вищий господарський суд України вважає передчасними з огляду на наступне.
Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, господарські суди з посиланням на вимоги ч. 4 ст. 635 ЦК України та ч. 6 ст. 182 ГК України, дійшли висновку про те, що протокол про наміри від 23.12.2011, підписаний сторонами, не містить волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору.
Частиною 4 ст. 635 ЦК України передбачено, що договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.
Згідно з ч. 6 статті 182 ГК України, угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.
Сервіси для юристів