ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2014 року Справа № 910/10724/14
Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М., Студенця В.І., за участі представника позивача Т. Петрик (дов. від 14.11.2014) і прокурора відділу Генеральної прокуратури України С. Яговдіка, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Міністерства оборони України та малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Соляріс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 листопада 2014 року у справі № 910/10724/14 за позовом заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Соляріс" про визнання договору недійсним,
УСТАНОВИВ: У травні 2014 року заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Соляріс" про визнання недійсним договору від 11 квітня 2014 року № 274/ДГМ/2-14 про передачу на переробку та переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів з підстав невідповідності закону.
Міністерство оборони України вважає, що відсутні підстави визнання договору недійсним. Мале підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Соляріс" позов не визнало.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18 серпня 2014 року у позові відмовлено з мотивів безпідставності вимог.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 липня 2014 року (судді О. Хрипун, Г. Корсакова, Ю. Власов) рішення скасовано і позов задоволено.
Міністерство оборони України та мале підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Соляріс" просять постанову скасувати з підстав неправильного застосування апеляційним господарським судом статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", приписів Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року № 1919, статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України та залишити в силі рішення.
Прокурор проти доводів касаційних скарг заперечив і в їх задоволенні просить відмовити.
Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання, проте представник малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Соляріс" у судове засідання не з'явився.
Колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено, що 11 квітня 2014 року Міністерство оборони України (замовник) та мале підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Соляріс" (переробник) уклали договір № 274/ДГМ/2-14 про передачу на переробку та переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів (далі - договір), згідно якого переробник зобов'язався в термін, що визначений угодою, на підставі ліцензії від 31 травня 2012 року Державної пробірної служби України серії АД № 036461 на вид господарської діяльності "Збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів", ліцензії від 22 лютого 2011 року Міністерства промислової політики України серії АВ № 580657 на вид господарської діяльності "Заготівля, переробка металобрухту чорних металів", ліцензії від 22 лютого 2011 Міністерства промислової політики України серії АВ № 580676 на вид господарської діяльності "Заготівля, переробка металобрухту кольорових металів", прийняти від замовника сировину за номенклатурою та обсягами, здійснити її транспортування до місця виконання робіт, виконати первинну обробку та переробку сировини та оплатити замовнику вартість дорогоцінних металів і супутніх матеріалів, які містяться в сировині.
Умовами договору сторони погодили, що ціна договору складається з вартості дорогоцінних металів і супутніх матеріалів, які містяться у сировині, що передається за додатковими угодами, з відрахуванням вартості переробки і визначається як їх сума (додаткових угод); підставами розрахунків є паспорт аналізу за дорогоцінні метали та акт переробки за супутні матеріали; розрахунки за дорогоцінні метали, що містяться у сировині, здійснюються за цінами, які дорівнюють закупівельним цінам Національного банку України на банківські метали, що діють на день проведення розрахунків, з відрахуванням погодженої сторонами вартості переробки (пункти 4.1, 4.2.1, 4.3.1 договору). У розділі 9 договору сторони визначили, що договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2014 року.
Відмовляючи в задоволенні позову, господарський суд виходив з того, що за своєю правовою природою оспорюваний правочин є договором підряду, умови якого не передбачають набуття відповідачем у власність металобрухту, що містить дорогоцінні метали, а отже й відносин купівлі-продажу; договір не суперечать постанові від 15 березня 1999 року № 383 Кабінету Міністрів України "Питання переробки брухту та відходів, що містять дорогоцінні метали"; посилання прокурора на порушення порядку відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року № 1919, є безпідставними.
Переглядаючи рішення, апеляційний господарський суд установив, що умови договору хоч і регулюють відносини підряду і надання послуг, проте в ціну договору, яка складається з вартості дорогоцінних металів і супутніх матеріалів (пункт 4.1.) не входить вартість робіт чи послуг з переробки сировини; умови договору не передбачають повернення замовнику отриманих в результаті переробки дорогоцінних металів і супутніх матеріалів та не містять доручення на їх передачу від імені замовника третім особам; замовник втрачає право власності не лише на сировину, а й на продукти переробки (пункт 3.2.5 договору), що суперечить правовій природі договору підряду, за яким результати роботи передаються замовникові (частина 2 статті 837 Цивільного кодексу України) та договору про надання послуг, які споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (частина 1 статті 901 Цивільного кодексу України); передаючи в подальшому третім особам отримані в результаті переробки матеріали, відповідач діє від власного імені та за власний рахунок (пункти 3.2.5. і 4.5 договору).
За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що умови договору передбачають відчуження військового майна.
За правилами частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За правилами статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 3 Закону). Відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті (частина 1 статті 6 Закону).
Пунктом 16 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 року № 1225, передбачено, що списання військового майна, закріпленого за військовими частинами, здійснюється у разі: набуття непридатного стану (за неможливості або економічної недоцільності його відновлення і використання); убутку в межах затверджених норм; втрати чи нестачі; використання на виробничі, господарські та експлуатаційні потреби в межах установлених норм, у тому числі, на підготовку зброї (боєприпасів) до зберігання або застосування, виготовлення сумішей, проведення аналізу, виконання будівельних та будівельно-монтажних робіт; знесення будівель і споруд через недоцільність їх використання та з метою будівництва на їх місці нових об'єктів. Списане військове майно, яке непридатне для навчальних цілей, реалізації, розбирання з метою використання придатних агрегатів, вузлів, деталей та матеріалів, береться на облік як металобрухт, ганчір'я та інші вторинні ресурси, що реалізуються в установленому порядку (пункті 27 Положення).
Порядок реалізації на внутрішньому ринку металобрухту, який утворився у військових частинах, військових установах, військових навчальних закладах Збройних Сил, інших військових формувань встановлений Положенням про порядок реалізації металобрухту, утвореного у військових формуваннях, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 року № 2287, зобов'язує центральні органи виконавчої влади, які здійснюють управління майном військових формувань, у разі передачі на реалізацію металобрухту, що містить дорогоцінні метали, організувати вилучення цих металів до передачі металобрухту на реалізацію, яка здійснюється через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені за результатами тендеру (пункт 2 цього Положення).
Згідно з приписами статті 12 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" збирання, облік і здавання відходів та брухту дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, які утворюються в процесі виробництва, провадиться суб'єктами господарювання незалежно від форм власності у порядку, визначеному законодавством України. Збирання і первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння провадяться суб'єктами господарювання на підставі ліцензії, яка видається в порядку, встановленому законодавством. Продукти первинної обробки відходів та брухту дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння здаються на переробні підприємства для афінажу дорогоцінних металів і рекуперації дорогоцінного каміння у порядку, визначеному законодавством України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15 березня 1999 року № 383 "Питання переробки брухту та відходів, що містять дорогоцінні метали" встановлено, що Міністерство оборони України забезпечує здавання на договірних умовах підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління, брухту і відходів, що містять дорогоцінні метали, державним підприємствам, визначеним у пункті 1 цієї постанови, та іншим підприємствам, які мають промислові технологічні можливості для такої діяльності і відповідні ліцензії.
Інструкцією про порядок одержання, використання, обліку та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 6 квітня 1998 року № 84 (у редакції наказу від 28 листопада 2012 року № 1230) (далі - Інструкція) передбачено, що брухт та відходи із вмістом дорогоцінних металів передаються суб'єктами господарювання, підприємствами, організаціями та установами незалежно від форми власності до переробних підприємств на підставі договорів купівлі-продажу (реалізації) або на умовах давальницької сировини для виконання послуги переробки, укладених у письмовій формі (пункти 1.2, 7.12 Інструкції).
Умови договору порушують порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року № 1919, відповідно до якого реалізацією військового майна є господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі; уповноважені підприємства (організації)-суб'єкти підприємницької діяльності, яким в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України надані повноваження на реалізацію військового майна на внутрішньому та/або зовнішньому ринку; реалізація рухомого військового майна на внутрішньому ринку здійснюється на аукціонах у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Також при укладанні договору сторонами не дотримано вимог законодавства, що регулює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок господарського суду апеляційної інстанції про те, що спеціальне законодавство, яке регулює виробництво дорогоцінних металів, не звільняє Міністерство оборони України від обов'язку дотримуватися загального порядку відчуження військового майна, у тому числі при виборі контрагентів-суб'єктів цих правовідносин.
За правилами частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до вимог частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За правилами частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Сервіси для юристів