Постанова ВГСУ від 24.12.2014 року у справі №906/404/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2014 року Справа № 906/404/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А.,суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників сторін від позивача Києнко Я.Д.;від відповідача не з'явилися;розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Концерну "Військторгсервіс"на рішення Господарського суду Житомирської області від 25.07.2014 року та постановуРівненського апеляційного господарського суду від 09.10.2014 рокуу справі№ 906/404/14 Господарського суду Житомирської областіза позовомКонцерну "Військторгсервіс"доВійськової частини А1262простягнення 14 901,22 грнВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року Концерн "Військторгсервіс" (надалі -позивач) звернувся до суду з позовом, в якому, посилаючись на належне виконання Військовою частиною А0804 зобов'язання за договором № 2 від 10.04.2012 року, просив з нього стягнути заборгованість за надані послуги в розмірі 14903,68 грн, а також 1051,78 пені та 877,00 грн 3 % річних, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 30.05.2014 року було замінено відповідача у справі - Військову частину А0804 його правонаступником - Військовою частиною А1262 (далі - відповідач).

До прийняття рішення у справі позивач зменшив позовні вимоги і просив стягнути суму боргу в розмірі 14901,22 грн.

Відповідач позов не визнавав, посилаючись на відсутність підстав для зміни відповідача, оскільки на час вирішення справи судом правовий статус Військової частини А0804 не змінився, і з Єдиного державного реєстру юридичних осіб вона не виключена.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.07.2014 року (суддя Лозинська І.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.10.2014 року (судді: Мамченко Ю.А., Дужич С.П., Саврій В.А.), в позові відмовлено повністю.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та процесуального права, а також на неповноту встановлення обставин справи, просить скасувати прийняті у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 10.04.2012 року між Концерном "Військотргсервіс" в особі Житомирської філії (виконавець) та Військовою частиною А0804 (замовник) було укладено договір № 2 на надання послуг (далі - договір) відповідно до якого позивач/виконавець зобов'язався надати послуги лазні (миття особового складу), а відповідач/замовник зобов'язався оплатити їх шляхом готівкового або безготівкового перерахування коштів на банківський рахунок виконавця за виконані послуги протягом семи банківських днів з дня підписання акту виконаних робіт.

Додатковою угодою № 2 від 02.07.2012 року до договору сторони внесли зміни до пункту 6.1 договору в частині вартості послуги за миття 1 людини - 13,92 грн.

Позивач вказував, що на підставі заявок керівництва відповідача та рахунків на оплату за період з липня по грудень 2012 року, виписаних позивачем, Військовій частині А0804 надавались послуги з миття особового складу, які оплачені замовником частково лише в сумі 1329,50 грн, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 14901,22 грн. На підтвердження своїх вимог подав підписані позивачем та Військовою частиною А0804 акти звірки від 29.12.2012 року та від 29.03.2013 року, а також акти здачі-прийняття виконаних робіт: акт № 98 здачі - прийняття виконаних робіт (надання послуг) на загальну суму 4329,12 грн; акт № 102 здачі - прийняття виконаних робіт (надання послуг) на загальну суму 2603,04 грн; акт № 106 здачі - прийняття виконаних робіт (надання послуг) на загальну суму 2811,84 грн; акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) № 256 від 31.12.2012 року на загальну суму 2366,40 грн; акт № 104 здачі - прийняття виконаних робіт (надання послуг) на загальну суму 1795,68 грн.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відмову в позові з огляду на відсутність актів приймального контролю якості та кількості наданих послуг, які відповідно до п. 3.2.3 договору є підставою для проведення замовником оплати наданих послуг, та дати підписання актів здачі-прийняття виконаних робіт, а також відсутність бюджетного призначення для погашення не бюджетної заборгованості в сумі 14901,22 грн за надані послуги по миттю особового складу, що суперечить ст. 25 Бюджетного кодексу України (надалі - БК України) та п. 2.1 Наказу Міністерства фінансів України від 02.03.2012 року № 309 "Про затвердження Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України".

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитись, оскільки вони не ґрунтуються всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, зроблені з порушенням ст.ст. 32, 33, 43 ГПК України та суперечать нормам матеріального права.

Висновок судів про відсутність обов'язку сплачувати послуги з огляду на не підписання актів приймального контролю якості та кількості наданих послуг суперечить п. 2.1 договору, в якому визначений строк виконання зобов'язання щодо оплати послуг саме на підставі підписаного акту виконаних робіт. Суди безпідставно не брали до уваги те, що саме акти такої форми неодноразово та протягом тривалого часу при виконання договору використовувалися сторонами як підстава для оплати послуг. Суди не з'ясували, чи затверджена форма актів приймального контролю якості та кількості наданих послуг нормами чинного законодавства, та чи взагалі підписували сторони коли-небудь такі акти, в тому числі й про надання послуг, які вже оплачені замовником.

Не можна також погодитись і з висновком судів на відсутність у актах виконаних робіт, як на підставу для відмови в позові, оскільки суди помилково не врахували, що по-перше: один з актів (а.с. 85) містить дату підписання; по-друге: ці акти місять посилання на місяць, в якому надавалися послуги, та рахунок з номером та датою на оплату цих послуг. В будь-якому випадку відсутність дати підписання акту не може бути підставою для звільнення від оплати належно виконаних та прийнятих послуг. Відповідно до п. 2.1 договору дата підписання має значення лише для визначення строку виконання зобов'язання. І у випадку неможливості встановлення дати підписання актів, строк виконання зобов'язання щодо оплати послуг визначається за правилами ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Висновки судів про звільнення від обов'язку оплачувати послуги за договором за відсутності відповідного бюджетного асигнування, ґрунтуються на помилковому застосуванні бюджетного законодавства до спірних правовідносин. Суд зауважує, що між сторонами у справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України), що регулюються актами цивільного законодавства України. БК України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (ст. 1 БК України), у зв'язку з цим застосування бюджетного законодавства до відносин юридично рівних учасників є неприпустимим. Відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання за договором, яке не припинилось відповідно до приписів гл. 50 ЦК України. Суди не з'ясували, чи є відсутність відповідних бюджетних асигнувань підставою для припинення зобов'язання відповідно до ЦК України.

Враховуючи викладене, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 1 ст. 11110 ГПК України, а справа - передається на новий розгляд до суду першої інстанції згідно п. 3 ст. 1119 цього Кодексу.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст. ст. 11110 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.10.2014 року та рішення Господарського суду Житомирської області від 25.07.2014 року у справі № 906/404/14 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Гончарук П.А.Суддя Кондратова І.Д.СуддяСтратієнко Л.В.