Постанова ВГСУ від 24.11.2015 року у справі №910/11324/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2015 року Справа № 910/11324/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Корнілової Ж.О.,за участю представників:позивача -не з'явились,відповідача прокуратури-Прохоренко М.М., -Красножон О.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Укртелеком" в особі Чернігівської філіїна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.09.2015у справі№910/11324/15 за позовомв.о. прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Відділу освіти Чернігівської районної державної адміністраціїдоПАТ "Укртелеком" в особі Чернігівської філіїпрозобов'язання звільнити нежитлове приміщення з передачею його позивачу за актом приймання-передачі, стягнення 7063,05 грн. заборгованості та 5395,92 грн. неустойкивстановив:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 04.08.2015 (суддя Оленич Т.Г.) припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 7063,05 грн. заборгованості згідно з п.11 ч.1 ст.80 ГПК України з підстав відсутності предмета спору, а в решті позовних вимог відмовлено у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 (судді: Чорногуз М.Г., Рудченко С.Г., Агрикова О.В.) рішення змінено шляхом стягнення з ПАТ "Укртелеком" в особі Чернігівської філії на користь Відділу освіти Чернігівської районної державної адміністрації 5395,92 грн. неустойки та зобов'язано відповідача звільнити і передати позивачу за актом приймання-передачі нежитлове приміщення загальною площею 43,3кв.м., розташоване за адресою: с.Улянівка, вул. Першотравнева, 1-а. Чернігівський район.

ПАТ "Укртелеком" в особі Чернігівської філії в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити в силі, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст.764 ЦК України, ч.ч.2,3 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"та ст.101 ГПК України.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників відповідача та прокуратури, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова та рішення - скасуванню в частині позовних вимог про стягнення 5395,92 грн. неустойки та зобов'язання відповідача звільнити і передати позивачу за актом приймання-передачі нежитлове приміщення загальною площею 43,3кв.м. по вул.Першотравневій,1-а, в с.Улянівка Чернігівського району Чернігівської області, з направленням справи на новий розгляд в цій частині позову до господарському суду Чернігівської області з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача звільнити займане нежитлове приміщення з передачею його позивачу за актом приймання-передачі та про стягнення 5395,92 грн. неустойки, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, місцевий господарський суд послався на норми ст.764 ЦК України та ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", застосувавши які встановив факт продовження договору оренди нерухомого комунального майна від 01.01.2011 №2 після 31.12.2013р. на той же (3-річний строк) та на тих самих умовах з огляду на недоведеність направлення орендодавцем на адресу орендаря заяви про припинення договору оренди як на дату закінчення строку договору, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку. При цьому, суд відхилив посилання прокурора та позивача на п.10.7 договору оренди в обґрунтування необхідності укладення додаткової угоди як підстави для його пролонгації, оскільки імперативна норма ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не містить відсилання до умов договору оренди, тому для продовження його дії не вимагається обов'язкового укладення додаткових угод або нового договору (п.4.1 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна").

Змінюючи первісне рішення шляхом задоволення позовних вимог про стягнення 5395,92 грн. неустойки, про зобов'язання відповідача звільнити займане нежитлове приміщення та передати його позивачу за актом приймання-передачі, апеляційний господарський суд, в свою чергу, виходив з того, що:

1 січня 2011 року між відділом освіти Чернігівської районної державної адміністрації (орендодавець) та ВАТ "Укртелеком" (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ Чернігівського району №2, за умовами п.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення будівлі Уляновської ЗОШ, в будівлі, що перебуває в оперативному управлінні Відділу освіту Чернігівської райдержадміністрації і знаходиться за адресою: Чернігівський район, с.Улянівка, вул. Першотравнева, 1-а. Приміщення складаються з 3 кімнат, які знаходяться на 1 поверсі вищезазначеної будівлі, загальною площею (з урахуванням коефіцієнту перерахунку корисної площі у загальну) 43,3кв.м, що мають окремий вхід. Майно передається в оренду з метою розміщення АТС (а.с.40-42).

Згідно з п.10.1 договору оренди строк його дії встановлено з 01.01.2011р. по 31.12.2013р. включно.

Пунктами 10.6,10.7 договору оренди сторони передбачили, що після закінчення строку дії договору оренди орендоване майно має бути звільнено та передано орендодавцю за актом приймання-передачі. За час фактичного користування об'єктом оренди після припинення дії даного договору до передачі приміщення за актом, орендар зобов'язаний внести плату за користування приміщенням в розмірі орендної плати. Термін дії договору може бути продовжено тільки шляхом укладення додаткової угоди за наявності письмової заяви орендаря, наданої орендодавцю протягом місяця до закінчення строку дії договору.

Відповідач не надав суду доказів укладення між сторонами додаткової угоди про продовження строку оренди приміщень, тому в силу вимог ст.785 ЦК України та ч.2 ст.26, ч.1 ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припинився 31.12.2013р. у зв'язку із закінченням строку його дії, внаслідок чого орендар повинен звільнити займане приміщення та передати його позивачу за актом приймання-передачі, а також сплатити спірну суму неустойки, нарахованої за час прострочення повернення нерухомого майна.

Проте, колегія не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, між сторонами виник спір щодо припинення правовідносин за договором оренди нерухомого комунального майна від 01.01.2011 №2, строк дії якого встановлено з 01.01.2011р. по 31.12.2013р. включно, тобто на три роки (п.10.1 договору).

Як роз'яснено в абзаці 3 пункту 11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України", суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі.

Судами попередніх інстанцій помилково залишено поза увагою те, на спірні правовідносини оренди нерухомого майна поширюється дія норм ст.ст.220,793 ЦК України (в редакції від 20.12.2006р., чинній на момент укладення договору оренди від 01.01.2011 №2).

Так, відповідно до ч.2 ст.215 та ч.1 ст.220 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з ч.2 ст.793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7,8 ч.2 ст.105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Таким чином, в порушення вимог ст.ст.43,84,101,105 ГПК України судами першої та апеляційної інстанцій не враховано відсутність нотаріального посвідчення договору оренди нерухомого майна від 01.01.2011 №2 (а.с.40-42), укладеного на 3-річний строк, в той час як імперативна норма ч.2 ст.793 ЦК України (в редакції від 20.12.2006р.) вимагає обов'язкового нотаріального посвідчення таких договорів.

Наведене не виключає наявність достатніх підстав вважати договір оренди від 01.01.2011 нікчемним в силу вимог ч.2 ст.215 та ч.1 ст.220 ЦК України, що, в свою чергу, може свідчити про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 5395,92 грн. неустойки, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, оскільки, за змістом ч.2 ст.785 ЦК України, відповідальність у вигляді сплати неустойки має застосовуватися до орендаря за прострочення повернення орендованого майна лише у випадку припинення дійсного (чинного) договору оренди, а не з підстав його нікчемності.

Оскільки відповідно до ст.ст.2,3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування комунальним нерухомим майном є договір оренди, а наявні матеріали справи не виключають наявність достатніх підстав вважати нікчемним договір оренди від 01.01.2011 №2, то у відповідача відсутні підстави для подальшого перебування у займаних приміщеннях, чим спростовується передчасний висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для звільнення відповідачем нежилого приміщення з мотивів пролонгації згаданого договору оренди. Адже, пролонгація можлива виключно щодо чинного (дійсного), а не нікчемного договору оренди.

Наведене вище переконливо свідчить про неповне з'ясування судами обставин справи, що є підставою для скасування судових рішень в частині позовних вимог про стягнення 5395,92 грн. неустойки та зобов'язання відповідача звільнити і передати позивачу за актом приймання-передачі нежитлове приміщення, з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до суду першої інстанції.

Разом з тим, в обґрунтування підстав позовних вимог про звільнення орендарем займаного нежилого приміщення прокурор послався на норми ч.1 ст.785 ЦК України та ч.1 ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якими врегульовано правові наслідки припинення дійсного договору оренди у разі закінчення строку його дії та відмови від його продовження.

Водночас, як роз'яснено в абзаці 1 п.2.13 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання практики "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і, з урахуванням припису частини першої ст.58 ГПК України, бути об'єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе). В разі заявлення вимоги про повернення одержаного за правочином відповідач має право подати зустрічний позов (ст.60 ГПК України) про витребування належного йому майна або відшкодування вартості останнього. Якщо такий позов не подано, господарський суд з огляду на припис ч.5 ст.216 ЦК України та з урахуванням конкретних обставин справи може з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину також і щодо позивача.