Постанова ВГСУ від 24.05.2016 року у справі №908/4571/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2016 року Справа № 908/4571/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого), Куровського С.В., Ткаченко Н.Г.розглянувши касаційну скаргурозпорядника майна ПрАТ "Завод напівпровідників" Кириченка Євгена Олександровичана постанову та рішенняДонецького апеляційного господарського суду від 22.02.2016 року Господарського суду Запорізької області від 07.12.2015 рокуу справі Господарського суду № 908/4571/15 Запорізької області за позовом розпорядника майна ПрАТ "Завод напівпровідників" Кириченка Євгена Олександровичадо 1. ПрАТ "Завод напівпровідників"; 2. ТОВ "Актив Солар" (ACTIV Solar GmbH), м. Відень, Австріяпро визнання недійсним договору позики та додаткових угод до ньогов судовому засіданні взяли участь представники:

ПрАТ "Завод напівпровідників":Земляна І.О. (довіреність №14-04/16-02 від 14.04.2016 року), Зуб Г.Ю. (довіреність №5 від 20.05.2016 року),ТОВ "Актив Солар" (ACTIV Solar GmbH):Дробот Д.М. (довіреність від 22.07.2015 року),а також особисто розпорядник майна ПрАТ "Завод напівпровідників" Кириченко Є.О.

В С Т А Н О В И В :

10.08.2015 року шляхом направлення поштового відправлення розпорядник майна ПрАТ "Завод напівпровідників" Кириченко Євген Олександрович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до ПрАТ "Завод напівпровідників" (далі - відповідача - 1) та ТОВ "Актив Солар" (ACTIV Solar GmbH), м. Відень, Австрія (далі - відповідача - 2) про визнання недійсними договору позики №20/686 від 20.11.2009 року та додаткових угод до нього - №1 від 28.01.2010 року, №2 від 09.02.2010 року, №3 від 17.02.2010 року, №4 від 25.02.2010 року, №5 від 04.03.2010 року, №6 від 16.04.2010 року, №7 від 20.05.2010 року, №8 від 07.06.2010 року, №9 від 15.04.2011 року, №10 від 04.01.2012 року, №11 від 12.01.2012 року, №12 від 09.04.2012 року та №13 від 01.02.2013 року, укладених між ВАТ "Завод напівпровідників", правонаступником якого є відповідач - 1, як позичальником, та відповідачем - 2, як позикодавцем, з підстав, передбачених статтями 203, 215, 227, 228, 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтями 71 - 72 Закону України "Про акціонерні товариства" (том 1, а.с. 13 - 50).

Позовні вимоги обґрунтовано укладенням спірного правочину між заінтересованими особами про надання відповідачу - 1 позики в розмірі 100 млн. євро, що еквівалентно 1 187 550 000 грн., без погодження із загальними зборами його акціонерів, до виключної компетенції яких належить прийняття рішення про вчинення товариством значного правочину, предметом якого є активи, вартість яких перевищує 50% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства (згідно даних фінансової звітності ВАТ "Завод напівпровідників" за 2008 рік баланс підприємства становив 225 994 тис. грн.), що не відповідає вимогам частини 2 статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства". Також, позивач зазначив, що відповідач - 2, який є власником 74,99 % акцій у статутному капіталі відповідача - 1, погоджував укладення відповідачем - 1 оспорюваного договору у складі Наглядової ради ВАТ "Завод напівпровідників" та є стороною зазначеного договору, що свідчить про його заінтересованість у вчиненні акціонерним товариством спірного правочину в розумінні частини 1 статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства". Позивач доводить, що договір позики №20/686 від 20.11.2009 року та додаткові угоди до нього укладені відповідачем - 2, як позикодавцем, за відсутності в нього відповідного дозволу (ліцензії) на здійснення діяльності з надання фінансових послуг, що є підставою для визнання таких правочинів недійсними в порядку статті 227 ЦК України. Також, за твердженням позивача, оспорюваний правочин та додаткові угоди до нього порушують публічний порядок, оскільки внаслідок їх укладення у відповідача - 1 виникла значна кредиторська заборгованість перед відповідачем - 2, у зв'язку з чим відповідач - 1 є неспроможним виконати кредитні зобов'язання перед ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" за кредитним договором №151109К9 від 03.03.2009 року на суму 5 146 466 545, 02 грн., що суперечить інтересам держави України, як єдиного акціонера цього банку.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.10.2015 року позовну заяву прийнято до розгляду у судовому засіданні на 24.11.2015 року, в якому оголошено перерву до 07.12.2015 року (том 1, а.с. 72, 162 - 164).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.12.2015 року (суддя Кричмаржевський В.А.) у позові відмовлено з посиланням на перевищення позивачем, як розпорядником майна ПрАТ "Завод напівпровідників", повноважень, наданих йому положеннями статей 20, 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №4212-VІ від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство), при зверненні з позовними вимогами про визнання недійсними договору позики №20/686 від 20.11.2009 року та додаткових угод до нього, укладених поза межами строку в один рік, що передував порушенню щодо ПрАТ "Завод напівпровідників" справи про банкрутство. Доводи заявника по суті позовних вимог про визнання недійсним договору судом не розглядалися (том 1, а.с. 176 - 177).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (з урахуванням доповнень до неї), в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 07.12.2015 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги та визнати недійсними з моменту укладення оспорювані правочини, судові витрати покласти на відповідачів, мотивуючи неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального права до спірних правовідносин (том 2, а.с. 4 - 13, 18 - 24).

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Будко Н.В., суддів: Малашкевича С.А., Склярук О.І.) апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 07.12.2015 року у даній справі - без змін з тих же підстав (том 2, а.с. 54 - 56).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 22.02.2016 року та рішення суду першої інстанції від 07.12.2015 року, справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду в іншому складі суду, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій положень статей 203, 215 ЦК України, статті 8 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", статей 20, 22 Закону про банкрутство в редакції, чинній з 19.01.2013 року, статей 46, 70, 71 Закону України "Про акціонерні товариства", статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник зазначив, що позовні вимоги судами по суті не розглядалися, у зв'язку з чим розпорядника майна Кириченка Є.О., який звертався з позовом в інтересах кредиторів відповідача - 1, позбавлено права на розгляд його справи компетентним судом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 22.02.2016 року та рішення суду першої інстанції від 07.12.2015 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників ПрАТ "Завод напівпровідників" - Земляну І.О., Зуба Г.Ю., ТОВ "Актив Солар" (ACTIV Solar GmbH) - Дробота Д.М., а також розпорядника майна ПрАТ "Завод напівпровідників" Кириченка Є.О., дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Статтею 41 ГПК України передбачено дві форми розгляду справ господарськими судами та два види процесу у господарських судах: позовне провадження та провадження у справах про банкрутство, яке здійснюється у порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а норми Господарського процесуального кодексу України застосовуються субсидіарно, якщо відсутнє відповідне регулювання у законі про банкрутство.

Пунктом 7 частини 1 статті 12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі: справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Також, згідно з частиною 9 статті 16 ГПК України до виключної підсудності суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, віднесено розгляд справ у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 12 ГПК України.

Зазначені зміни до процесуального законодавства набрали чинності з 19.01.2013 року, незалежно від того за нормами якої редакції Закону про банкрутство здійснюється провадження у конкретній справі про банкрутство та у якій стадії провадження перебуває боржник.

Частиною 4 статті 10 Закону про банкрутство передбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Отже, з врахуванням змін до ГПК України, внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" №4212-VI від 22.12.2011 року, що набрав чинності 19.01.2013 року, спори з майновими вимогами до боржника, в тому числі спір про визнання недійсним будь-якого правочину, який порушується особою, чиї майнові права порушено (кредиторами, арбітражним керуючим в інтересах кредиторів) після 19.01.2013 року, належать до виключної підсудності господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Правова позиція про розгляд у межах провадження у справі про банкрутство спорів про визнання недійсними правочинів боржника незалежно від правових підстав для визнання їх недійсними (цивільно-правових чи передбачених законом про банкрутство), якщо такі правочини безпосередньо пов'язані з провадженням у справі про банкрутство (формування ліквідаційної маси боржника, розгляд кредиторських вимог боржника та формування його пасиву у реєстрі кредиторів), узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у Постанові №16/0 від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 10.08.2015 року розпорядник майна ПрАТ "Завод напівпровідників" Кириченко Є.О. звернувся до ПрАТ "Завод напівпровідників" та ТОВ "Актив Солар" (ACTIV Solar GmbH), як сторін (позичальника та позикодавця) спірних правочинів, з позовом про визнання недійсними договору позики №20/686 від 20.11.2009 року та додаткових угод до нього №1 - 13, укладених у січні 2010 року - лютому 2013 року, з цивільно-правових підстав (статті 203, 215, 227, 228, 241 ЦК України) (том 1, а.с. 13 - 50).

За змістом позовної заяви позивачем зазначено про порушення справи про банкрутство ПрАТ "Завод напівпровідників" №908/6036/14 ухвалою Господарського суду Запорізької області від 06.01.2015 року, яка перебуває на стадії розпорядження майном боржника з призначенням розпорядником майна Кириченка Є.О. (том 1, а.с. 13).

Зважаючи на внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (частини 7 статті 12 та частини 9 статті 16) та виключну підсудність майнових спорів, до яких віднесено спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником, щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство, з 19.01.2013 року виключно судам, у провадженні яких перебуває справа про банкрутство, незалежно від того, за нормами Закону про банкрутство у якій редакції (чинній до 19.01.2013 року чи після зазначеної дати) здійснюється саме провадження судових процедур банкрутства, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що позовна заява про визнання недійсними оспорюваного правочину повинна була розглядатися у справі №908/6036/14 про банкрутство відповідача - 1, як спір, що пов'язаний з грошовими вимогами до боржника-позичальника - ПрАТ "Завод напівпровідників" позикодавця - ТОВ "Актив Солар" (ACTIV Solar GmbH) за договором позики №20/686 від 20.11.2009 року та додатковими угодами до нього №1 - 13, укладеними в період з січня 2010 року по лютий 2013 року, які породжують конкурсні вимоги до боржника (ПрАТ "Завод напівпровідників"), впливають на розподіл голосів кредиторів на зборах кредиторів боржника та прийняття рішень зборами (комітетом) кредиторів боржника.

Разом з тим, заява позивача прийнята до розгляду у позовному провадженні, незважаючи на здійснення провадження у справі про банкрутство №908/6036/14 на той час Господарським судом Запорізької області.

Не прийнявши до уваги зазначених норм процесуального права, суд першої інстанції розглянув позов про визнання недійсними спірних правочинів та прийняв рішення про відмову в його задоволенні, не дослідивши по суті обставин дійсності правочину, зіславшись виключно на відсутність права у розпорядника майном боржника заявляти вимоги про визнання недійсними угод боржника, які було укладено боржником поза межами річного строку до моменту порушення провадження у справі про банкрутство.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, погодився з висновками суду першої інстанції.

Колегія суддів касаційного суду зазначає про необхідність застосування в даному випадку висновків Верховного Суду України у Постанові №16/047 від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14 про застосування пункту 7 частини 1 статті 12 ГПК України та частини 9 статті 16 ГПК України, частини 4 статті 10 Закону про банкрутство №2343-ХІІ.