ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 березня 2016 року Справа № 908/5559/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Бондар С.В., Васищака І.М.розглянувши у відкритому судо-вому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 18.01.16у справі№908/5559/15господарського судуЗапорізької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь"простягнення сумиза участю представників від:позивачаІвакіна Ю.Б. (дов. від 18.04.14)відповідачаПрокопенко М.О. (дов. від 04.01.16)
В С Т А Н О В И В :
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" 13 694 625,27 грн., з яких: 2 740 374,71 грн. пені, 107 936 606,32 грн. інфляційних нарахувань, 160 644,25 грн. - 3% річних, за неналежне виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу від 28.11.14 №30/15-ПР/20/2014/2047.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.11.15 (суддя Топчій О.А.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.01.16 (колегія суддів у складі: головуючий-суддя Стойко О.В., судді: Бойченко К.І., Зубченко І.В.), позов задоволений частково: стягнуто пеню на суму 1 257 369,36 грн.,160 644,25 грн. 3% річних та 182 700,00 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При цьому судами на 50% зменшено належну до стягнення пеню з посиланням на те, що оплата за договором здійснена відповідачем у повному обсязі; порушення відповідачем зобов'язання не потягло за собою значних збитків для позивача; враховано матеріальні інтереси сторін та їх фінансовий стан.
Не погоджуючись із судовими актами у частині відмови щодо зменшення пені на суму 1 257 369,36 грн., позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати в оскаржуваній частині, позов задовольнити повністю. Свої доводи скаржник обґрунтовує прийняттям зазначених актів з порушенням норм матеріального права (ст.ст.525, 549-552 ЦК України) та процесуального права (ст.ст.4, 42, 51, 83-84, 107-1111, 1119-11110 ГПК України). У решті судові акти не оскаржуються, суми 3% річних, інфляційних не заперечуються, визнаються такими, що визначені вірно, а тому в частині задоволення позову судові акти Вищим господарським судом України не перевіряються та підлягають залишенню без змін.
Відповідач подав відзив, у якому заперечує проти доводів касаційної скарги, постанову просить залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 28.11.14 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець/позивач) та Публічним акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" (покупець/відповідач) укладено договір купівлі - продажу природного газу №30/15-ПР/20/2014/2047.
На виконання умов договору позивачем протягом січня, лютого та червня 2015 року поставлено природний газ на загальну суму 357 312 892,10 грн., що не заперечується сторонами. За природний газ, поставлений у січні, лютому та квітні 2015 року відповідач здійснив оплату з порушенням строку, передбаченого умовами договору, а саме, за газ поставлений: у січні 2015 року - 27.02.15, у лютому 2015 року - 20.03.15 та за газ, отриманий у квітні 2015 року - 29.05.15.
За порушення зобов'язання по оплаті за поставку газу позивачем нараховані 3 % річних на суму 160 644,25 грн. та інфляційні на суму 10 793 606,32 грн.
Судами вищевказані фінансові нарахування визнані обґрунтованими частково, щодо нарахування 3%, а саме: за період за періоди з 15.02.15 по 20.02.15, з 21.02.15 по 27.02.15, з 15.03.15 по 20.03.15, та з 15.05.15 по 29.05.15.
Що стосується відмови у задоволенні інфляційних, то судами обох інстанцій відмовлено у їх задоволенні, зважаючи на те, що відповідачем повністю сплачено заборгованість станом на останній день місяця, у якому платіж мав бути здійснений і, зважаючи на те, що застосування індексу інфляції слід мати на увазі, що він нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць (лист Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р).
Що стосується задоволення вимог по пені, то хоч вона і визнана правомірно нарахованою, але її зменшено на 50% (тобто з 2 740 374,71 грн. до 1 257 369,36 грн.). Судові акти оскаржуються лише у частині зменшення пені (та відповідно, відмови у стягненні 1 257 369,36 грн.), у решті судові акти не оскаржуються, а тому не є предметом перегляду у суді касаційної інстанції.
Зменшуючи пеню, належну до стягнення, суди виходили з того, що оплата за договором здійснена відповідачем у повному обсязі; порушення відповідачем зобов'язання не потягло за собою значних збитків для позивача; враховано матеріальні інтереси обох сторін та їх фінансовий стан.
Колегія суддів Вищого господарського суду України підтримує правову позицію суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Цивільним кодексом України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст.546). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Кодексу). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч.3 ст.551 Кодексу).
У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.ч.1-2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Статтею 233 ГК України надано суду можливість пом'якшити розмір неустойки у випадку її надмірності порівняно з наслідками порушення зобов'язання. Це є одним з правових способів, наданих законом, який направлений проти зловживання правом вільного визначення розміру неустойки, тобто по суті, направлений на реалізацію вимог ч.2 ст.13 ЦК України, відповідно до якої при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утриматися від дій, які могли б могли порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.13 №7-рп/2013).
Таким чином, діюче законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов'язань й міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом'якшення неустойки наділений суд за для усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов'язань.
Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов'язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.
При цьому відповідач має надати докази явної неспіврозмірності неустойки наслідкам порушення зобов'язання, зокрема, що покладений розмір збитків кредитора, які могли виникнути у наслідок порушення зобов'язань, значно вище основного невиконаного зобов'язання.
Зі змісту ч.3 ст.551 ЦК України вбачається, що при вирішенні питання про зменшення неустойки, суд повинен встановити презумпцію співрозмірності неустойки невиконаному зобов'язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін. У даному випадку судами попередніх інстанцій правомірно враховані обставини, за яких господарські правовідносини між позивачем та відповідачем носять тривалий, взаємовигідний, конструктивний характер, прострочка відповідача по розрахункам з позивачем виникла через неможливість виконання відповідачем зобов'язання, внаслідок невідшкодованого державою ПДВ, а також приймаючи до уваги, що відповідач повністю сплатив суму боргу, а порушення строків було незначним та виправлено безпосередньо у місяць, коли зобов'язання мало бути виконано, а також враховуючи те, що пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання у подальшому, а не засіб безпідставного збагачення, через що суди дійшли висновку про можливість скористатися своїм правом та зменшити розмір пені на 50%.
Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування судових актів попередніх інстанцій у справі, а тому їх слід залишити без змін, так як вони ухвалені при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,
Сервіси для юристів