ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2017 року Справа № 922/2170/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Коробенка Г.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Інтелс"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі№ 922/2170/16 Господарського суду Харківської областіза позовомДержавного підприємства "Благодатне"доАкціонерного товариства закритого типу "Інтелс" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача- Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області; - Міністерство аграрної політики та продовольства Українипровизнання недійсним договору
за участю представників: позивачаШилов В.І. - предст., дов. від 16.01.17відповідачаПортік В.О. - предст., дов. від 10.01.17третіх осібне з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)ВСТАНОВИВ:
04.07.2016 Державне підприємство "Благодатне" звернулося з позовом про визнання недійсним договору про співробітництво та спільну діяльність № 01/02 від 01.02.2010, укладеного з Акціонерним товариством закритого типу "Інтелс". Позовні вимоги обґрунтовано суперечністю спірного договору, приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України у зв'язку з тим, що договір укладено за відсутності у відповідача належного обсягу цивільної дієздатності за відсутності у нього отриманого належним дозволу власника майна (приміщень) на надання позивачу доступу до майна (приміщень); також особа, чий підпис нібито проставлено під спірним договором (ОСОБА_6), звернулася із повідомленням до поліції про вчинене кримінальне правопорушення.
Відповідач проти задоволення позову заперечував з тих підстав, що даний спір повинен розглядатися судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство Державного підприємства "Благодатне"; також зазначав про відсутність підстав для визнання спірного правочину недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, просив застосувати наслідки спливу позовної давності відповідно до приписів статей 256, 257, 267 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.09.2016 (суддя Калантай М.В.) позов задоволено; визнано недійсним договір про співробітництво та спільну діяльність № 01/02 від 01.02.2010, укладений між Акціонерним товариством закритого типу "Інтелс" та Державним підприємством "Благодатне"; стягнуто з Акціонерного товариства закритого типу "Інтелс" на користь Державного підприємства "Благодатне" 1378,00 грн. судового збору.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 (судді: Шепітько І.І. - головуючий, Медуниця О.Є., Хачатрян В.С.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення місцевого та постанову апеляційного суду скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: суди, всупереч частині четвертій статі 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" розглянули спір про недійсність правочину, укладеного боржником, у позовному провадженні, а не у межах провадження у справі про банкрутство, безпідставно відхиливши доводи відповідача про припинення провадження у справі; розглянувши спір відповідно до підстав, наведених у статті 235 Цивільного кодексу України, суди вийшли за межі позовних вимог, визначених позивачем у позовній заяві та не застосували наслідки недійсності правочину у вигляді реституції, невірно оцінили правову природу спірного договору, який має змішаний характер та належно виконувався сторонами та на укладення якого не потрібно було згоди Регіонального відділення Фонду державного майна України; суди визначили початок перебігу позовної давності невірно, всупереч приписам частини третьої та четвертої статті 267 Цивільного кодексу України, залишивши поза увагою докази, з яких вбачається, що позивачу було відомо про укладення цього договору.
Позивач надав відзив на касаційну скаргу з додатковим обґрунтуванням, в якому зазначив, що судові рішення у справі винесені з дотримання норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судових засіданнях, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Виходячи зі змісту статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України підприємства, установи, організації звертаються до господарського суду згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом свого порушеного (оспорюваного, невизнаного) права.
В силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За приписами частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, щодо відповідності змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства; наявності у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; вільного і відповідного внутрішній волі волевиявлення учасника правочину, тощо.
Згідно з частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статей 54, 83 Господарського процесуального кодексу України за загальним правилом суд розглядає спір відповідно до визначених позивачем підстав та предмету позову.
Як встановили господарські суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 01.02.2010 відповідач (сторона 1) та позивач (сторона - 2) уклали договір про співробітництво та сумісну діяльність № 01/02, за умовами якого сторони з метою сприяння один одному у вирішенні статутних задач домовилися надавати взаємні послуги, обмін інформацією, брати участь в сумісних практичних проектах та інших видах сумісної діяльності, що не суперечать чинному законодавству, на комерційній основні.
За умовами пунктів 1.3, 1.4 договору відповідач надає позивачу частково свої засоби зв'язку, комп'ютерну та офісну техніку, автотранспорт, а також доступ до частини приміщень площею 54,6 кв.м. №№ 18, 19, 20 для сумісного використання, орендованих у ЦККБ "Протон", що знаходяться за адресою м. Харків, пл. Повстання, 7/8. Крім того, відповідач надає позивачу послуги з реклами, вивченню ринку збуту продукції, що реалізується позивачем. Згідно з пунктом 2.4 договору позивач зобов'язався відшкодувати позивачу витрати за використання приміщень, зазначених в пункті 1.3 договору, комунальні, телекомунікаційні та мобільного зв'язку. Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору всі розрахунки між сторонами здійснюються за конкретні виконані роботи та взаємні послуги, що оформлюються актом здачі-прийняття робіт (наданих послуг), в якому зазначається вид і сума послуг.
Суд зауважив, що відповідач не надав та в матеріалах справи відсутній відповідний договір оренди вказаного вище нерухомого майна, який діяв станом на момент укладення оспорюваного договору (01.02.2010). Натомість, за змістом наявних у матеріалах справи договору оренди № 4580-Н від 13.04.2010, укладеним відповідачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області, АТЗТ "Інтелс" про оренду державного майна (нежитлові приміщення кім. №№ 6, 7, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28 за адресою: м. Харків, пл. Повстання, 7/8, що знаходиться на балансі Центрального казенного конструкторського бюро "Протон") строком дії до 13.03.2013 та договору оренди № 21-А/2013 від 15.07.2013 з Державним підприємством "Центральне конструкторське бюро "Протон" про оренду державного майна (нежитлові приміщення кім. №№ 6, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28 за адресою: м. Харків, пл. Повстання, 7/8, що перебуває на балансі ДП "Центральне конструкторське бюро "Протон") строком дії до 14.06.2016 встановлено заборону відповідачу здавати орендоване майно в суборенду (пункт 6.3. договору оренди № 4580-Н від 13.04.2010) та обов'язок відповідача не здавати орендоване майно в суборенду (пункт 5.15 договору оренди № 21-А/2013 від 15.07.2013).
За змістом листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області № 31-652 від 11.02.2016 позивачу стало відомо, що Відділення не надавало жодних погоджень щодо укладення договору про співробітництво та спільну діяльність, а також те, що умови договору оренди № 21-А/2013 від 15.07.2013 не передбачали передачу державного майна в суборенду.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, посилаючись на те, що у відповідача були відсутні повноваження на надання позивачу в користування приміщень, зазначених в пункті 1.3 договору, звернувся з позовом про визнання недійсним договору про співробітництво та сумісну діяльність № 01/02.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірним договором було опосередковано фактично існуючі між сторонами у справі правовідносини суборенди державного майна, матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача права на передання в суборенду спірних приміщень відповідно до положень Цивільного кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що є підставою для недійсності спірного договору. Також суд відхилив доводи відповідача щодо застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки позивач дізнався про обставини, відповідно до яких подано позов, з листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області № 31-652 від 11.02.2016.
Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що відповідач не надав доказів наявності у нього повноважень станом на 01.02.2010 щодо розпорядження державним майном шляхом надання його у користування.
Крім того, суди відхилили доводи відповідача щодо припинення провадження у справі з огляду на приписи статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зазначивши, зокрема, про те, що положеннями статті 80 Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості припинення провадження у справі з наведених відповідачем підстав.
Колегія суддів відзначає що відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 626, 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Сервіси для юристів