ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2017 року Справа № 909/549/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів:Яценко О.В., Данилової М.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської радина постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 16.11.2016у справі№ 909/549/16Господарського судуІвано-Франківської області за позовомФінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест плюс"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:Виконавчий комітет Івано-Франківської міської радипроспонукання до укладення договору про пайову участь замовників будівництва у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Івано-Франківськав судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача: від третьої особи:не з'явились Інкін В.І. (довіреність від 20.01.2017) не з'явилисьВ С Т А Н О В И В :
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області (суддя Шіляк М.А.) від 03.10.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Дубник О.П., судді - Матущак О.І., Зварич О.В.) від 16.11.2016, у справі №909/549/16 в позові відмовлено.
В касаційній скарзі Фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ст.43 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).
У відзиві на касаційну скаргу, третя особа підтримує викладені в ній доводи.
Позивач та третя особа не скористалися наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест плюс" про спонукання до укладення договору про пайову участь замовників будівництва у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Івано-Франківська. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення вимог законодавства, відповідач здійснив будівництво багатоквартирного житлового будинку не уклавши спірний договір, як того вимагають приписи Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Судами встановлено таке.
29.08.2006 Івано-Франківською міською радою прийнято рішення "Про створення цільового фонду соціально-економічного розвитку м. Івано-Франківська".
07.12.2006 рішенням Івано-Франківської міської ради затверджено Положення про пайову участь замовників будівництва у формуванні цільового фонду соціально-економічного розвитку міста (а.с.99-107). Положенням визначено порядок та умови залучення коштів для розвитку соціальної інфраструктури м. Івано-Франківська, врегульовано організаційно-правові відносини, пов'язані з оформленням договорів про пайову участь, та визначено порядок сплати пайових внесків у грошовій формі.
17.01.2007 між виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та ТОВ "Західбудінвест плюс" укладено два договори №494 та №495 про пайову участь забудовника у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури міста по об'єкту будівництва по вул. Сніжній, поруч будинку №52 (а.с.90-91).
Згідно п.1 вищезазначених договорів №494 та №495 передбачено, що забудовник бере пайову участь у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури міста.
Сума пайової участі забудовника визначена рішенням комісії з питань визначення розміру пайової участі забудовників на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури міста при виконавчому комітеті Івано-Франківської міської ради і становить 58814,17грн на водопостачання (п.2 Договору №494 від 17.01.2007) та 60808,32грн на водовідведення (п.2 Договору №495 від 17.01.2007).
Відповідно до п.4 Договорів забудовник зобов'язується заплатити суму пайової участі шляхом перерахунку грошових коштів на рахунок виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.
При укладенні Договорів від 17.01.2007 №494 та №495 сторони керувались ст.27 Закону України "Про планування і забудову територій" та ст.ст.18, 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
В подальшому, Фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради звернулось листом №2-15/309 від 14.06.2016 до ТОВ "Західбудінвест плюс", як замовника будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на вул. Сніжній, поруч будинку №52, з пропозицією (офертою) укласти договір про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, надавши проект такого договору з додатком розрахунку розміру пайової участі.
Втім, зазначений договір сторонами не укладено, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір у справі, попередні судові інстанції пославшись на те, що стосовно об'єкту будівництва по вул. Сніжній, поруч будинку №52 відповідачем вже були укладені Договори №494 та №495 про пайову участь забудовника у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури міста, правомірність яких сторонами не заперечується, зазначили про безпідставність заявлених позивачем вимог.
Втім, зазначені висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасними, тобто, такими, що здійснені внаслідок порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи таке.
Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі, при цьому рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні правової кваліфікації відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та визначенні правових норм, які підлягають застосуванню для вирішення спору (аналогічна позиція викладена в п.п.1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012).
Відповідно до ст.42 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (аналогічна позиція викладена в п.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012).
Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказаної позиції дотримується також Верховний суд України у своїй постанові від 20.05.2014 №64/366-10.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону; замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Сервіси для юристів