Постанова ВГСУ від 23.12.2014 року у справі №910/11171/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2014 року Справа № 910/11171/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого Волковицької Н.О. Рогач Л.І. за участю представників сторін:позивачаНураліна М.В. дов. від 26.05.2014 Ващенка В.О. дов. від 26.05.2014 відповідачаВасильківської В.Є. дов. від 24.04.2014 третіх осібЯрошенко Н.Ю. дов. від 19.12.2014 Сидоренко Д.О. дов. від 09.12.2014розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Фонду державного майна України та Державного підприємства "Адміністрація морських портів" на постановувід 16.10.2014 року Київського апеляційного господарського суду у справі№910/11171/14 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" доФонду державного майна Українитреті особиМіністерство інфраструктури України Державне підприємство "Адміністрація морських портів" провизнання договору оренди продовженимВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до Фонду державного майна України про визнання укладеного між сторонами договору оренди майна, що належить до державної власності від 09.06.1999 року №572, продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором з урахуванням змін, внесених додатковими угодами №585/17/1 від 10.04.2000 року, №259 від 21.04.2003 року, №264 від 22.04.2003 року, №339 від 31.05.2007 року, №411 від 27.06.2007 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.08.2014 року (суддя Домнічева І.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2014 року (головуючий суддя Тищенко А.І., судді Коротун О.М., Михальська Ю.Б.), позовні вимоги задоволено.

Визнано договір оренди майна, що належить до державної власності від 09.06.1999 року № 572, укладений між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором з урахуванням змін, внесених додатковими угодами № 585/17/1 від 10.04.2000 року, № 259 від 21.04.2003 року, № 264 від 22.04.2003 року, № 339 від 31.05.2007 року, № 411 від 27.06.2007 року.

З Фонду державного майна України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" стягнуто 1218,00 грн. судового збору.

Фонд державного майна України звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2014 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме статей 9, 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Скаржник зазначає, що уповноважений орган управління орендованим майном - Міністерство інфраструктури України листом від 12.03.2014 року №2485/16/10-14 повідомило Фонд про те, що враховуючи позицію балансоутримувача об'єкта оренди - "ДП "Адміністрація морських портів України" та рішення комісії з розгляду питань стосовно розпорядження майном від 14.02.2014 року Міністерство не заперечує щодо продовження строку договору оренди у порядку, встановленому законодавством, терміном тільки на 2 роки 364 дні та за умов внесення численних змін та доповнень до договору.

На думку заявника, оскільки термін дії договору закінчився 01.04.2014 року, а умови, що визначені договором, мають бути суттєво змінені з урахуванням Закону та пропозицій Міністерства, договір не міг бути продовженим відповідно до пункту 10.5 договору та частини 2 статті 17 вказаного Закону.

До Вищого господарського суду України також звернулося і Державне підприємство "Адміністрація морських портів", яке просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2014 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій статей 4, 5, 9, 10, 11, 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 626, 759, 763, 764 Цивільного кодексу України та не застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 1 та частини 2 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", підпункт 7 пункту 2 розділу VI "Прикінцеві положення" Закону України "Про морські порти України", пункту 17 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786, наказ Фонду державного майна України від 23.08.2000 року №1774, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 21.12.2000 року за №931/5152.

На думку скаржника Міністерство інфраструктури України листом від 12.03.2014 року погодило продовження строку договору, в порядку встановленому законодавством лише на 2 роки 364 дні, за умови врахування в договорі певних умов та приведення його до вимог діючого законодавства, проте Фонд листом від 30.04.2014 року повідомив про те, що договір закінчився 01.04.2014 року, а умови, які визначені договором, мають бути суттєво змінені з урахуванням Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та пропозицій Міністерства інфраструктури України, в зв'язку з чим договір не може бути продовженим відповідно до пункту 10.5 договору та частини 2 статті 17 вказаного Закону і зобов'язав негайно повернути державне майно.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи 09.06.1999 між Фондом державного майна України та ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" був укладений договір оренди майна, що належить до державної власності № 572.

З метою уточнення переліку орендованого майна, зміни вартості майна та орендної плати, приведення умов договору у відповідність до законодавства сторонами внесено зміни до договору додатковими угодами №585/17/1 від 10.04.2000, № 259 від 21.04.2003, № 264 від 22.04.2003, № 339 від 31.05.2007, № 411 від 27.06.2007.

Згідно пункту 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування майно Дніпро-Бузького морського порту (групу інвентарних об'єктів): причал № 1 (інвентарний № 20000030), причал № 2 (інвентарний № 20000031), причал № 3 (інвентарний № 20000032), причал № 4 (інвентарний № 20000033), причал № 5 (інвентарний №20000034), яке знаходиться на балансі позивача.

Договір діє з 01.04.1999 до 01.04.2014 строком 15 (п'ятнадцять) років (пункт 10.1 договору, в редакції від 21.04.2003).

Листом від 14.11.2013 1912/101-05-117-05 позивач звернувся до відповідача з пропозицією продовжити дію договору, на той самий термін - 15 років.

Відповідачем було замовлено незалежну оцінку орендованого майна, яку оплачено позивачем у встановленому договором № 14-У/464 від 31.12.2013 порядку.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача визнати договір продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором з урахуванням змін, внесених додатковими угодами №585/17/1 від 10.04.2000, №259 від 21.04.2003, №264 від 22.04.2003, №339 від 31.05.2007, №411 від 27.06.2007.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із того, що згідно частини 2 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець, за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду, у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 8-р орендоване майно передано до сфери управління Міністерства інфраструктури України.

Судами встановлено, що відповідач надіслав лист від 22.11.2013 за вих. № 10-16-14796 до Міністерства інфраструктури України для погодження заяви позивача щодо продовження дії договору, який був отриманий 27.11.2013 за вх. № 59823/0/7-13.

Частина 3 статті 9 вказаного Закону передбачає, що орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.

А відтак, Міністерство інфраструктури України повинно було надати свої висновки щодо продовження дії договору до 12.12.2013.

Також судами встановлено, що Міністерство інфраструктури України надало свої пропозиції щодо продовження дії договору 12.03.2014 за вих. № 2485/16/10-14 на повторний запит відповідача від 24.02.2014 вих. № 10-16-2047 з порушенням строків, встановлених частиною 3 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" майже на 4 місяці.

30.04.2014 відповідач направив позивачу лист за вих. № 10-16-5285 з викладенням пропозицій Міністерства інфраструктури України щодо можливості продовження договору лише з врахуванням пропозицій Міністерства інфраструктури України.