Постанова ВГСУ від 23.11.2016 року у справі №910/30794/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 910/30794/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Вовка І.В., Стратієнко Л.В.розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016у справі№ 910/30794/15 Господарського суду міста Києва за позовомпублічного акціонерного товариства "Київенерго" додержавного підприємства міністерства оборони України "Укрвійськбуд" в особі філії державного підприємства міністерства оборони України "Укрвійськбуд-135 Домобудівний комбінат" простягнення заборгованості за спожиту електричну енергію в сумі 263 612,96 грн

за участю представників сторін:

позивача: Гаркавенко С.В.,

відповідача: не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

ПАТ "Київенерго" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства міністерства оборони України "Укрвійськбуд" в особі філії державного підприємства міністерства оборони України "Укрвійськбуд-135 Домобудівний комбінат" про стягнення з останнього 263 612,96 грн: боргу - 195 004,22, пені - 26 754,62 грн, 3% річних - 3 689,64 грн, інфляційні збитки - 38 164, 48 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з оплати використаної активної електричної енергії за період з 01.07.2014 по 01.11.2015 за договором про постачання електричної енергії від 19.12.2003 № 3315121.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.03.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі №910/30794/15, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, ПАТ "Київенерго" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 та рішення місцевого господарського суду від 30.03.2016 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду - скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 19 грудня 2003 між АК "Київенерго" (в подальшому найменування змінено на ПАТ "Київенерго" (позивач та електропостачальна організація) та Філією Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд-135 Домобудівельний комбінат" (відповідач та споживач) був укладений договір №3315121 про постачання електричної енергії, відповідно до якого електропостачальна організація зобов'язується постачати електричну енергію, а споживач зобов'язується своєчасно здійснювати оплату електричної енергії за тарифами, що регулюються згідно з умовами, визначеними у ліцензії на постачання електричної енергії та в разі зміни публікується у пресі, виконує інші умови, визначені договором та додатками до нього, які є його невід'ємною частиною.

Судами також встановлено, що 01.10.2008 між сторонами у справі було укладено додаткову угоду до договору про постачання електричної енергії № 3315121 від 19.12.2003, відповідно до умов якої сторони, з метою приведення умов договору про постачання електричної енергії № 3315121 від 19.12.2003 у відповідність до вимог чинного законодавства, дійшли згоди викласти Договір від 19.12.2003 № 3315121 (з усіма додатками до нього) про постачання електричної енергії в новій редакції. Угода набирає чинності з 01.10.2008 за умови підписання її обома сторонами та стає частиною цього Договору лише за умови її отримання постачальником (п. 6 Додаткової угоди). При цьому, суди попередніх судових інстанцій дійшли висновку, що вищевказана додаткова угода є укладеною та чинною, оскільки остання містить підписи та печатки юридичних осіб-сторін у справі, а також копія додаткової угоди наявна у позивача.

Згідно з п.п 2.1 Додатку 2 до договору, відповідача зобов'язується здійснювати повну поточну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії за розрахунковий період за фактичними показниками засобів обліку електричної енергії, згідно з виписаним рахунком.

Позивач стверджував, що з урахуванням додатку 2 до договору, відповідач зобов'язаний здійснювати повну поточну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії за розрахунковий період за фактичними показниками засобів обліку електричної енергії, згідно з виписаним рахунком, однак останній системно порушував договірні зобов'язання, внаслідок чого за період з 01.07.2014 по 01.11.2015 у відповідача виникла заборгованість за договором за використану електричну енергію, яка становить 195 004,22 грн.

Відповідач в свою чергу зазначає, що хоча він має на утриманні військове майно(житлові будинки), але він не є кінцевим споживачем послуг електричної енергії, які надаються позивачем, тому відсутні підстави для стягнення саме з нього суми боргу. При цьому відповідач також не згоден з розрахунком суми боргу та вказує, що договір припинив свою дію ще 01.10.2009.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, зазначив, що спірний договір припинив свою дію 01.10.2009, обов'язок відповідача з оплати спожитої електроенергії у спірний період виникає з моменту отримання відповідачем рахунків на оплату, з урахуванням положень ст.530 ЦК України, однак докази отримання відповідачем рахунків на оплату із зазначенням кількості спожитої електроенергії та її вартості у спірний період відсутні, а отже не може наступити відповідальність за неналежне виконання договору.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх судових інстанцій передчасними, оскільки їх зроблено на підставі неповного з'ясування дійсних обставин справи та у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору , умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з п. 1.2 ПКЕЕ договір постачання електричної енергії -це домовленість сторін (постачальник та споживач), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час продажу постачальником за тарифами, які регулюються відповідно до законодавства України.

Як вбачається з п. 1 укладеного договору, позивач продає відповідачу електричну енергію, а відповідач зобов'язується сплачувати вартість використаної (купленої) енергії. Крім того, як вже зазначалося, згідно з п.п 2.1 Додатку 2 до договору, відповідача зобов'язується здійснювати повну поточну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії за розрахунковий період за фактичними показниками засобів обліку електричної енергії, згідно з виписаним рахунком.

Позивачем було надано суду копії рахунків-розшифровок, рахунків за спірний період, акти приймання-передачі товарної продукції, акти контрольного огляду за спірний період, а також довідку про надходження коштів за спожиту електричну енергію.

З наведеного вбачається , що між сторонами по справі виникли зобов'язання з договору поставки (ст. 712 ЦК України), а до договору поставки слід застосовувати загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.