ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2016 року Справа № 910/1423/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників сторін: від позивача ОСОБА_4,від відповідача 1Онищенко Д.В.,від відповідача 2Шевченко А.В.,від третьої особиКлименко І.Л.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АК "Перлина"на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 рокуу справі № 910/1423/16 Господарського суду міста Києваза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_8до1. Дочірнього підприємства "Ельтон-Дніпро" Закритого акціонерного підприємства "Ельтон", 2. Приватного акціонерного товариства "АК "Перлина"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Приватного підприємства "Авікс"провизнання права власності та усунення перешкод у користуванні майном,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2016 року Фізична особі - підприємець ОСОБА_8 (надалі - ФОП ОСОБА_8, позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Ельтон-Дніпро" Закритого акціонерного підприємства "Ельтон" (надалі - ДП "Ельтон-Дніпро" ЗАТ "Ельтон", відповідач 1), Приватного акціонерного товариства "АК "Перлина" (надалі - ПрАТ "АК "Перлина", відповідач 2) про
- визнання права власності за позивачем на майно, а саме: вітрини ювелірні у кількості 20 шт., з яких: 4 шт. розміром 770*1150*600 мм., 8 шт. розміром 1007*700*1250 мм. та 8 шт. розміром 86*60*115 см., що знаходяться в приміщенні магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1;
- зобов`язання відповідачів не чинити перешкод ФОП ОСОБА_8 у користуванні майном - ювелірними вітринами у кількості 20 шт. (4 шт. розміром 770*1150*600 мм., 8 шт. розміром 1007*700*1250 мм. та 8 шт. розміром 86*60*115 см.), що знаходяться в приміщенні магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1.
В обґрунтування позову ФОП ОСОБА_8 посилалась на те, що вона за договорами суборенди № 10 від 01.01.2010 року та № 9 від 10.07.2013 року, які були укладені з ПП "Авікс", орендувала до 03.11.2014 року приміщення площею 52 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, що належить ПрАТ "АК "Перлина". У цьому приміщенні за погодженням з власником приміщення (лист № 22 від 01.08.2010 року) були встановлені ювелірні вітрини у кількості 53 шт, які позивач придбала у ПП "Авікс" та ТОВ Фірма "Студент". При поверненні орендованого майна ПП "Авікс" за актом від 03.11.2014 року у приміщенні залишилися ці вітрини у кількості 53 шт. 15.11.2014 року позивач уклала договір суборенди № 1 з ДП "Ельтон-Дніпро" ЗАТ "Ельтон" щодо приміщення площею 44 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, що належить ПрАТ "АК "Перлина". 28.05.2015 року позивач повідомив ДП "Ельтон-Дніпро" ЗАТ "Ельтон" про розірвання договору суборенди. Позивач стверджує, що у орендованому ним приміщенні залишилися вітрини у кількості 20 шт (частина вітрин у кількості 33 шт. були вивезені в грудні 2014 року). Оскільки відповідачі (власник та орендар приміщення за адресою: АДРЕСА_1) не визнають права позивача на ювелірні вітрини і припинили доступ його працівників до приміщення (лист ДП "Ельтон-Дніпро" ЗАТ "Ельтон" № 5/6-15-1 від 05.06.2015 року), позивачем заявлений позов про визнання права власності на ювелірні вітрини та усунення перешкод позивачу у їх користуванні на підставі ст.ст. 391, 392 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).
ДП "Ельтон-Дніпро" ЗАТ "Ельтон" позов не визнало, посилаючись на те, що при передачі в оренду приміщення (договір оренди № 65/ОР від 01.11.2014 року з ПрАт "АК "Перлина"), останнє було обладнане прилавками та ювелірними вітринами. Укладаючи договір суборенди № 1 від 15.11.2014 року, сторони погодили, що ФОП ОСОБА_8 має право здійснити внутрішнє облаштування приміщення, але попередньо зобов'язана погодити письмове проект облаштування, в тому числі, план розміщення торгівельного та іншого обладнання. ФОП ОСОБА_8 до ДП "Ельтон-Дніпро" ЗАТ "Ельтон" з таким проектом не зверталась. Відповідач 1 стверджує, що укладаючи до договір суборенди від 15.11.2014 року та у момент передання приміщення в користування за актом приймання-передачі від 15.11.2014, він був поінформований суборендарем про те, що у приміщенні знаходяться його ювелірні вітрини. 12.08.2015 року та 17.08.2015 року сторони підписали акти повернення орендованого приміщення, у яких суборендар засвідчив, що у нього немає жодних претензій щодо переданого майна.
ПрАт "АК "Перлина" проти позову заперечувало, посилаючись на те, що ним була надана лише згода ДП "Ельтон-Дніпро" ЗАТ "Ельтон" на передачу майна в суборенду, і "питання щодо розташування торгового обладнання чи іншого майна позивача товариству не відомо", оскільки "не відноситься до його компетенції". При цьому, відповідач 2 зауважує, що приміщення передавалось основному орендарю ПП "Авікс" в оренду разом з обладнанням та було повністю укомплектовано торговими прилавками для здійснення орендарем роздрібної торгівлі ювелірними виробами, що підтверджується підписаними сторонами актом приймання передачі рухомого майна від 01.08.2010 року. Відповідач 2 наголошує, що не давав згоди ПП "Авікс" на встановлення власного торгового обладнання в орендованому приміщенні.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 року (суддя Маринченко Я.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 року (судді: Буравльов С.І. (головуючий), Андрієнко В.В., Шапран В.В.), позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ПрАт "АК "Перлина" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами ст.ст. 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) та ст.ст. 11, 203, 220, 509 793, 794 ЦК України, просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно з ст.ст. 1115, 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності на вітрини ювелірні у кількості 20 шт. (з яких: 4 шт. розміром 770*1150*600 мм., 8 шт. розміром 1007*700*1250 мм. та 8 шт. розміром 86*60*115 см), що знаходяться в приміщенні магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1, та зобов'язання відповідача не чинити перешкоди позивачу у здійсненні права користування цим майном, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний господарський суд, керуючись ст.ст. 15, 16, 391, 392 ЦК України, виходив з доведеності позивачем придбання майна, яке є предметом даного спору, у ПП "Авікс" та ТОВ Фірми "Студент", надання власником приміщення дозволу на розміщення цих вітрин позивачем в суборендованому приміщенні (лист № 22 від 01.08.2010 року), і відсутність доказів, які б підтверджували, що ці вітрини були придбані ПрАт "АК "Перлина" та в подальшому передані ПП "Авікс" разом з приміщенням в оренду.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
Згідно з ст. 16 цього Кодексу особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Зокрема, за змістом ст.ст. 391, 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суди, розглядаючи справи цієї категорії (пов'язані із застосуванням таких способів захисту права власності, як визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація) та усунення перешкод у користуванні майном (негаторний позов)), повинні з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Позов про визнання права власності - це вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту наявності у нього права власності на спірне майно, коли це право не визнається або оспорюється, або у разі відсутності у власника документів, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). При цьому, такий позов може бути подано як окремо, так і у поєднанні з віндикаційним позовом неволодіючого власника про витребування майна у її незаконного володільця (ст. 387 ЦК України) чи з негаторним позовом про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні майном (ст. 391 ЦК України).
Умови подання негаторного позову (ст. 391 ЦК України) такі:
1) майно знаходиться у власника або титульного володільця;
2) інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном;
3) для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою, тощо);
4) у позові має чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).
Отже, зміст негаторного позову становлять вимоги позивача (власника або іншої особи, уповноваженої законом чи договором) про усунення порушень, не пов'язаних з позбавленням права володіння.
При цьому, зважаючи на те, що вказані способи захисту права власності (ст.ст. 387, 391, 392 ЦК України) мають речовий характер, спільна особливість цих способів захисту полягає в тому, що вони застосовуються лише тоді, коли предметом спору є індивідуально визначена річ. Якщо ж виникає необхідність захисту права власності на речі, визначені родовими ознаками, підлягають застосуванню інші способи захисту, зокрема, зобов'язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень гл. 83 ЦК України. У постанові N 6-3090 цс15 від 2 березня 2016 року Верховний Суд України зробив висновок, що "ознаки, характерні для кондиції (ст. 1212 ЦК України), свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі".
Сервіси для юристів