ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2016 року Справа № 905/3338/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Коробенка Г.П.- головуючого (доповідач), Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія АСКО - Донбас Північний"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 12.09.2016у справі№905/3338/15 Господарського суду Донецької областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія АСКО - Донбас Північний"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Славтрейд Браво" пропро визнання недійсним договору страхування майна В№157860 від 17.01.2014 рокуУ судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Ялтиченко О.П. (представник за дов. від 04.12.2015);
Грубник Д.Л. (представник за дов. від 15.12.2015);
від відповідача: Олійников С.І. (представник за дов. від 28.03.2016)
В С Т А Н О В И В :
У грудні 2015 р. Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія АСКО - Донбас Північний" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Славтрейд Браво" про визнання недійсним договору страхування майна В№157860 від 17 січня 2014 року на умовах якого було застраховано майно господарського комплексу супермаркету "Браво" за адресою: м. Слов'янськ, Донецька область, вул. Ком'яхова, буд. 71 на підставі приписів пункту 3 частини 1 статті 21, пункту 6 частини 1 статті 28, частини 1 та 3 статті 29 Закону України "Про страхування" та пункту 3 частини 1 статті 989 Цивільного кодексу України.
Вказана позовна заява обґрунтована тим, що відповідачем при укладанні спірного правочину не було повідомлено Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія АСКО - Донбас Північний» про договір страхування майна №20/01-К0024990 від 16.08.2013 р. між відповідачем та Публічним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Княжна Вієнна Іншуранс Груп», за яким застраховано одне й те саме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Славтрейд Браво» з інвентарними номерами: з 433 по 437, з 652 по 667, з 670 по 677, з 751 по 753, номера 814 та 822, а також товари в обороті, зважаючи на що, договір страхування майна В №157860 від 17.01.2014 р., на умовах якого було застраховано майно господарського комплексу супермаркету «Браво» за адресою: м. Слов'янськ, Донецької області, вул. Ком'яхова, б.71, є нікчемним, тобто таким, що не породжує жодних правових наслідків.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.04.2016 по справі №905/3338/15, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.09.2016, позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними пункти 19, 21, 42, 78-81,167-191, 202-203 додатку №1 до договору страхування майна В №157860 від 17.01.2014 р., укладеного між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Славтрейд Браво», на умовах якого було застраховано майно господарського комплексу супермаркету «Браво» за адресою: м. Слов'янськ, Донецької області, вул. Ком'яхова, б.71.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі встановлених обставин справи, враховуючи умови спірного договору та договору страхування майна №20/01-К0024990 від 16.08.2013 р., дійшов висновку про відсутність підстав вважати означені договори укладеними стосовно одного об'єкта та те, що ці правочини, за виключенням майна, що перетинається, укладено з різними страховиками, а отже у цьому випадку не має місце подвійне страхування.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія АСКО - Донбас Північний" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 07.04.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.09.2016 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів статей 9, 16, 21, 29 Закону України "Про страхування" та статей 217, 989 Цивільного кодексу України.
Заявник касаційної скарги зазначає, що спірний договір є повністю недійсним, оскільки, обидва договори страхування укладені відповідачем із ПрАТ "УСК "Княжа Вієна Іншуранс Груп" та із ПрАТ "СК АСКО ДС" містять умови про те, що застрахованим є товар в обороті, що знаходиться за адресою супермаркету: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Ком'яхова, буд. 71. Тобто, на момент укладання спірного договору всі товари в обороті за іншим договором, а тому відповідач повинен був повідомити позивача про це. Наслідком невиконання такого обов'язку, відповідно до статті 989 Цивільного кодексу України є нікчемність правочину.
Крім того, скаржник звертає увагу, на безпідставність висновку судів першої та апеляційної інстанції про визнання недійсним в частині договору страхування та неправомірність застосування статті 217 Цивільного кодексу України відносно недійсності окремої частини правочину, яка не тягне наслідок недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можливо припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
На думку заявника, якщо виключити із складу застрахованого майна частину страхової суми, що приходиться на таке майно, то страхова сума за оспорюваним договором була інша, менша, ніж встановлена сторонами за договором - 4998446 грн., у зв'язку з чим, підлягає суттєвій зміні й страховий платіж та страховий тариф, які залежать від меж вартості застрахованого майна.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним договору страхування майна В№157860 від 17 січня 2014 року на умовах якого було застраховано майно господарського комплексу супермаркету "Браво" за адресою: м. Слов'янськ, Донецька область, вул. Ком'яхова, буд. 71 на підставі приписів пункту 3 частини 1 статті 21, пункту 6 частини 1 статті 28, частини 1 та 3 статті 29 Закону України "Про страхування" та пункту 3 частини 1 статті 989 Цивільного кодексу України.
Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в ст.205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Стаття 217 Цивільного кодексу України встановлює, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Стаття 982 Цивільного кодексу України відносить до істотних умов договору страхування - предмет договору, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
Відповідно до положень п.п. 2 п. 1 статті 980 Цивільного кодексу України, предметом страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування).
Приписами статті 989 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з приписами статті 21 Закону України "Про страхування" встановлють загальний перелік обов'язків страхувальника за договором страхування.
Зі змісту наведеної норми матеріального права слідує відсутність заборони у праві страхувальника укладати декілька договорів страхування одного об'єкта з різними страховиками. В разі наявності на момент укладення договору страхування іншого чинного договору страхування того ж самого об'єкта від тих саме ризиків, страхувальник зобов'язаний повідомити про це страховика. Невиконання такого обов'язку тягне за собою нікчемність нового договору страхування (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України).
Сервіси для юристів