ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2014 року Справа № 927/741/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Куровського С.В. - головуючого (доповідача), Катеринчук Л.Й., Міщенка П.К.,за участю:
ОСОБА_4,
ТОВ "НіжинТеплоМережі" - Ковальчука О.О. (дов. від 10.06.2014),
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_4
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2014
та рішення господарського суду Чернігівської області від 06.02.2014
у справі №927/741/13 господарського суду Чернігівської області
за позовом ОСОБА_4
до Товариства з обмеженою відповідальністю "НіжинТеплоМережі"
про стягнення середнього заробітку, компенсації за невикористану
щорічну відпустку та моральної шкоди,
встановив:
Позивач - ОСОБА_4 звернулась до господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Ніжинтепломережі" про стягнення 201,70 грн. компенсації за невикористану щорічну відпустку, 41018,40 грн. середнього заробітку за увесь час затримки виплат та 3 441 грн. моральної шкоди.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 04.07.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2013, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2013 рішення господарського суду Чернігівської області від 04.07.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2013 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області.
За результатами нового розгляду рішенням господарського суду Чернігівської області від 06.02.2013 (суддя Івченко С.М.) позов ОСОБА_4 задоволено частково, з ТОВ "Ніжин Тепло Мережі" на користь ОСОБА_4 стягнуто 201,70 грн. відшкодування надлишково утриманих сум податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску. В іншій частині позову відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2014 (колегія суддів у складі: Тищенко А.І. - головуючий, Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.) рішення господарського суду Чернігівської області від 06.02.2014 залишено без змін.
В касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати вищевказані рішення суду першої інстанції від 06.02.2014 та постанову суду апеляційної інстанції від 17.04.2014, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування посилається на порушення норм процесуального та матеріального права, а саме ст.ст. 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 212, 213 ЦПК України.
Судова колегія розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Звернувшись з даним позовом, ОСОБА_4 (враховуючи заяви про уточнення і збільшення розміру позовних вимог) посилалася на порушення відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України, яке полягало у затримці виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку, оскільки така виплата фактично була здійснена не в момент звільнення (10.09.2012), а лише 19.02.2013, що відповідно до ст. 117 КЗпП України є підставою для стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільнення та моральної шкоди.
Відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності, у якій вказується, що позивачка пропустила строки звернення до суду, оскільки таке право у неї виникло з 11.09.2012, тобто з моменту звільнення.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
В ст. 117 КЗпП України закріплено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду у 3-місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Сервіси для юристів