Постанова ВГСУ від 23.07.2014 року у справі №920/1919/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2014 року Справа № 920/1919/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Черкащенка М.М.

суддів: Нєсвєтової Н.М.

Круглікової К.С.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрСумиліфт"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2014

у справі №920/1919/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрСумиліфт"

до Комунального підприємства "Сумижитло" Сумської міської ради

про стягнення 453559,44 грн.

за участю представників сторін

від позивача: Литвиненко В.О. - за довіреністю;

від відповідача: Ткаченко В.В. - за довіреністю.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "УкрСумиліфт" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з КП "Сумижитло" Сумської міської ради 453559,44 грн. заборгованості за неналежне виконання відповідачем умов договору підряду № 2 від 01.02.2012 року, яка складається з 348374, 25 грн. - заборгованість по технічному обслуговуванню ліфтів, 97000 грн. - обслуговування систем диспетчеризації, 8185,19 грн. - вартість виконаного позивачем ремонту 2-ліфтів понад договірні зобов'язання, 1434,65 грн. - пені відповідно до п. 6.1 договору, витрати по сплаті судового збору просив покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Сумської області від 28.01.2014 року у справі №920/1919/13 позов задоволено частково. Стягнуто з КП "Сумижитло" Сумської міської ради на користь ТОВ "УкрСумиліфт" 445559,25 грн. боргу та 8889,78 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 року рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю"УкрСумиліфт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 скасувати, а рішення місцевого господарського суду від 28.01.2014, яким позовні вимоги задоволено частково, залишити в силі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між КП "Сумижитло" Сумської міської ради (замовник) та ТОВ "УкрСумиліфт" (підрядник) укладено договір підряду № 2 від 01.02.2012 року (з урахуванням Додаткового договору № 2 від 01.03.2012р.), відповідно до умов якого замовник (відповідач) доручає, а підрядник (позивач) приймає на себе організацію та виконання робіт по технічному обслуговуванню ліфтів та систем диспетчеризації на об'єктах відповідача, визначених додатком № 1 до договору (в редакції Додаткового договору № 8 від 25.06.2013р.).

Пунктами 7.1, 7.2 договору визначено, що він діє по 01 липня 2013 р. Якщо за два місяці до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не заявить про припинення його дії, то договір вважається продовженим ще на один рік.

Як зазначав позивач, роботи по технічному обслуговуванню ліфтів за вересень 2013 року були виконані ним якісно та в повному обсязі, про що складені акти, які були двічі направлені відповідачу, але кореспонденція не була повернута відправнику, тобто позивачеві.

Відповідач, в свою чергу, посилається на недоведеність факту виконання позивачем робіт за вересень 2013 року. При цьому зазначає, що матеріали справи не містять актів виконаних робіт за вересень 2013 року; відсутні докази отримання вказаних актів відповідачем, тому заявлена позивачем сума заборгованості необґрунтована.

Оскільки відповідач не визнає суми заборгованості виконаних позивачем робіт, останній звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач довів факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати за надані позивачем послуги, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 445374,25 грн. заборгованості є обґрунтована та документально підтверджена, тому підлягає задоволенню. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 8185,19 грн. за виконання ремонту 2-х ліфтів понад договірних зобов'язань, а також 1434,65 грн. пені суд першої інстанції відмовив в зв'язку з їх необґрунтованістю.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в матеріалах даної справи відсутні докази, які б підтверджували сам факт виконання позивачем у вересні 2013 року робіт з технічного обслуговування ліфтів. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав на те, що позивачем не доведено факту отримання відповідачем направлених ним актів виконаних робіт, а отже, позивачем не доведено факту дотримання умов п. 5.1 договору щодо своєчасного подання актів виконаних робіт за вересень 2013 року, а також не надано доказів погодження з головами (уповноваженими представниками) будинкових комітетів, ЖБК та ОСББ, як того вимагають умови розділу 5 договору в редакції додаткового договору від 01.03.2012 р.