Постанова ВГСУ від 23.07.2014 року у справі №914/3979/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2014 року Справа № 914/3979/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Журавель"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2014та на рішеннягосподарського суду Львівської області від 21.11.2013у справі№ 914/3979/13 господарського суду Львівської областіза позовомВідкритого акціонерного товариства "Добробут"доПриватного підприємства "Журавель"простягнення 75 700,07 грн. боргу та виселення Приватного підприємства "Журавель" з приміщень, що знаходяться за адресою: вул. В.Великого, буд. 3, м. Дубляни Жовківського району Львівської областів судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився, - відповідача повідомлений, але не з'явився, Розпорядженням секретаря першої судової палати від 22.07.2014 №02-05/301 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л (доповідач), Картере В.І.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 21.11.2013 у справі №914/3979/13 (суддя Станько Л.Л.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2014 (судді: Зварич О.В., Гриців В.М., Хабіб М.І.), задоволений позов Відкритого акціонерного товариства "Добробут" (надалі позивач/орендодавець) до Приватного підприємства "Журавель" (надалі відповідач/скаржник/орендар); за рішенням з відповідача стягнуто на користь позивача 75 700,07 грн. заборгованості зі сплати орендної плати; виселено відповідача з орендованих приміщень.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, проте не скористалися своїм правом бути присутніми у судовому засіданні.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 75 700,07 грн. за договором оренди від 30.08.2011 та про виселення відповідача із займаних ним приміщень.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що всупереч узгоджених сторонами за договором оренди від 30.08.2011 зобов'язань, відповідач протягом 12 місяців та 19 днів не сплачував орендодавцю (позивачу) орендну плату, щомісячний розмір якої становить 6 000,00 грн., що призвело до утворення заборгованості у розмірі 75 700,07 грн. Крім того, як стверджує позивач, договір оренди від 30.08.2011 припинив свою дію в серпні 2013 року, проте відповідач не звільняє приміщення.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, встановили, що:

- 30.08.2010 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди приміщень, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає виробничі та складські приміщення загальною площею 211,55 кв.м., що розташовані за адресою: вул. В.Великого, 3, м. Дубляни, Жовківського р-ну Львівської обл.;

- згідно з п.п. 2.1-2.2 договору приміщення, зазначені в п. 1.1 договору, протягом 5 днів з моменту його підписання повинні бути передані орендодавцем та прийняті орендарем. Передача приміщень в тимчасове користування здійснюється за двостороннім актом прийому-передачі приміщень, який підписаний сторонами 30.08.2010;

- пунктом 3.1 договору обумовлено, що загальний розмір щомісячної орендної плати виробничих приміщень становить 6000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1000,00 грн.;

- відповідно до пунктів 3.3-3.4 договору щомісячна орендна плата за користування приміщеннями підлягає сплаті орендарем до 5 числа місяця, який слідує за звітним. Оплата здійснюється шляхом перерахунку коштів з банківського рахунку орендаря на банківський рахунок орендодавця;

- строк договору оренди неодноразово продовжувався в порядку ст. 764 ЦК України і закінчився в серпні 2013 року, оскільки позивач в серпні 2013 року звернувся до відповідача з листом про припинення дії договору та вимагав погасити наявну за договором заборгованість у розмірі 75 700,07 грн.;

- вказаний лист (вимога) залишився без виконання з боку відповідача, оскільки останній приміщення не повернув, заборгованість не погасив.

Встановивши вищенаведені обставини, суди попередніх інстанцій, керуючись ст.ст. 11, 526, 610, 785 ЦК України, ст.ст.283, 286, 291 ГК України, прийшли до висновку про обґрунтованість позовних вимог, та стягнули в судовому порядку з відповідача заборгованість за договором оренди від 30.08.2010 у розмірі 75 700,07 грн. та виселили останнього із займаних ним приміщень.

Вищий господарський суд України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 760 ЦК України визначено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Відповідно до ч. 1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Наведеними нормами визначено, що однією із істотних умов договору оренди є об'єкт оренди - річ, яка визначена індивідуальними ознаками, за якими, її можна ідентифікувати серед інших.

Згідно з ч. 1 ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Тобто, в акті має міститися характеристика об'єкту оренди, обумовлюються наявність дефектів (при наявності), особливості експлуатаційних вимог, тощо.

Як зазначили суди, п. 2.2. договору оренди сторони узгодили, що передача приміщень в тимчасове користування здійснюється за двостороннім актом прийому-передачі приміщень, і, який, як встановили суди попередніх інстанцій, був підписаний сторонами 30.08.2010.

Відповідно до приписів п.п. 1, 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.