ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2014 року Справа № 910/22814/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: Черкащенка М.М.
суддів: Нєсвєтової Н.М.
Малетича М.М.
розглянувши касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2014
у справі №910/22814/13
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Альтернатива"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування"
про стягнення 124 596,74 грн.
за участю представників сторін
від позивача: Тучіна О.М., Тучіна О.В. - за довіреностями;
від відповідача: Войніч О.П. - за довіреністю.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Альтернатива" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" про стягнення 124596,74 грн. заборгованості, пені та трьох відсотків річних за договором доручення №111/д від 01 травня 2012р.
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2014 року рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволенно в повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, Товариство з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2014 скасувати, а рішення місцевого господарського суду від 12.02.2014, яким в задоволенні позову відмовлено, залишити в силі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ " Експрес Страхування" (довіритель) та ТОВ "Фінансова компанія "Альтернатива" (повірений) укладено договір доручення №111/д від 01.05.2012 року, відповідно до умов якого, повірений уповноважений діяти від імені та на підставі довіреності (додаток №5) довірителя щодо: 1.1.1. сприяння в укладенні договорів страхування; 1.1.2 проведення консультаційної та роз'яснювальної роботи серед потенційних страхувальників; 1.1.3 проведення роботи/надання послуг, пов'язаних з укладанням договорів страхування, а саме: прийом від страхувальників заяв на укладення договорів страхування, підготовка документів, необхідних для укладання договорів страхування; укладання договорів страхування.
Як зазначає позивач, зобов'язання за договором були виконані ним в повному обсязі, про що складені акти виконаних робіт за період 01.06.2013-31.10.2013, які були надіслані відповідачу, однак комісійна винагорода за вказаний період виконання робіт відповідачем сплачена не була.
Відповідач, в свою чергу посилається на те, що він направляв позивачу лист в якому запропонував останньому підписати акти з визначеним розміром комісійної винагороди у розмірі 1%, проте позивач акти підписувати відмовився, надавши свої пропозиції щодо розміру комісійної винагороди.
Оскільки відповідач не визнає суми заборгованості виконаних позивачем робіт, останній звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з недоведеності та необґрунтованості заявлених позивачем вимог, зокрема вказував на те, що порядок визначення розміру винагороди сторонами в договорі не визначено, а отже відсутні підстави для стягнення з відповідача нарахованої суми заборгованості, пені та трьох відсотків річних.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що між сторонами у справі існували правові відносини щодо виконання договору доручення №111/д від 01.05.2012, який за своєю природою є агентським договором, за яким позивач виконував функції агента (представника) страхової компанії перед третіми особами. Проте, відповідач зобов'язання по сплаті комісійної винагороди позивачу не виконав в повному обсязі, у зв'язку з чим відповідна сума комісійної винагороди підлягає стягненню з відповідача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного господарського суду з огляду на таке.
Сервіси для юристів