Постанова ВГСУ від 23.06.2015 року у справі №914/3306/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 року Справа № 914/3306/14 Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Палій В.В. і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Жорнище", с.Жорнище, Іллінецький район, Вінницької області

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2015

зі справи № 914/3306/14

за позовом публічного акціонерного товариства "Жорнище", с.Жорнище, Іллінецький район Вінницької області (далі - Товариство)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар", м.Городок, Городоцький район, Львівська область

про стягнення 1 836 407,80 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Чоловський О.М.;

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року Товариство звернулося з позовом, згідно з яким просило стягнути з відповідача 1 680 183,54 грн. заборгованості, 18734,26 грн. 3 % річних, 137490,00 грн. інфляційних втрат, а також судових витрат у зв'язку з наданням правової допомоги у сумі 10 000, 00 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.10.2014 у справі № 914/3306/14 (суддя Запотічняк О.Д.), яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 (колегія суддів у складі: суддя Якімець Г.Г. - головуючий, судді Бонк Т.Б. і Кравчук Н.М.), позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача 1 027 586, 87 грн. боргу, 37116,91 грн. інфляційних втрат, 14175,55 грн. 3 % річних, 7 000,00 грн. судових витрат на послуги адвоката. Провадження в частині стягнення з відповідача 210 000,00 грн. боргу було припинено на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції від 23.10.2014 та постанову апеляційного суду від 23.02.2015 в частині незадоволених вимог, та в цій же частині прийняти нове рішення, яким ці вимоги задовольнити. Скарга мотивована тим, що рішення судів прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.

Як встановлено судами, 09.08.2013 Товариством та товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" в особі Вінницької філії цього товариства (далі-покупець) було укладено договір купівлі-продажу №09/SR/2013, відповідно до умов п.1.1 якого Товариство зобов'язалося передати у власність покупця сільськогосподарську плодоовочеву продукцію у кількості, погодженій сторонами, а покупець зобов'язався її прийняти та оплатити.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору асортимент, якість, кількість та ціна кожної партії товару визначається сторонами у специфікації на кожну партію товару. Ціна кожної партії товару зазначається у накладних.

Згідно з пунктами 3.1, 3.3 договору доставка товару здійснюється у строки узгоджені сторонами у специфікації до кожної партії товару. Товар поставляється на склад покупця за адресою: Вінницька область, м. Липовець вул. Копитка, 62а.

Пунктом 4 договору передбачено, що оплата за товар здійснюється після його поставки, або передоплатою, у національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства, а також шляхом готівкових розрахунків.

Пунктами 5.1, 5.2 договору сторони встановили, що у випадку порушення зобов'язання, що виникає з договору, сторона несе відповідальність визначену договором та (або) встановлену чинним законодавством України. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом договору.

Відповідно до п.8.1 договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013.

Аналогічний договір від 09.08.2013 за таким же номером був укладений сторонами зі справи, відповідно до умов п. 3.3 якого передбачено поставку Товариством товару на склади покупця за адресами: Львівська область, м. Городок, вул. Львівська, 274а; Хмельницька область, Ярмолинецький район, с. Солобківці, вул. Камянецьке шосе, 3 та Вінницька область, м. Липовець, вул. Копитка, 62а.

Судами також встановлено, що відповідно до поданих позивачем документів позивач у період дії договору здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 7 252 377,55 грн., але останній оплатив його частково, зокрема: станом на 27.05.2014 було здійснено оплату у сумі 5369790,68 грн., у період з 28.05.2014 по 10.09.2014 на суму 645 000,00грн. та в період з 17.09.2014 по 25.09.2014 у розмірі 210 000,00 грн., що у загальній сумі складало 6 224 790,68 грн. Внаслідок часткової оплати поставленого товару у відповідача виникла заборгованість у розмірі 1 027 586,87 грн. У цьому ж зв'язку 19.05.2014 Товариство зверталося до відповідача з претензією № 52, в якій просило останнього протягом семи діб з моменту її отримання погасити відповідну суму заборгованості.

Наполягаючи на задоволенні позовних вимог, Товариство обґрунтовувало їх положеннями п.п. 4.1, 4.2 договорів купівлі-продажу №09/SR/2013 від 09.08.2013, ст.ст.525,526,610,612,692 ЦК України та вказувало на те, що позивач здійснив відповідачу поставку товару на загальну суму 7 664 973,22 грн., а останній всупереч договірній домовленості здійснив його оплату лише у сумі 5 984 790, 68 грн., у зв'язку з чим, на думку позивача, у відповідача утворилася заборгованість у сумі 1 680 183,54 грн., на яку Товариством були нараховані відповідні суми 3 % річних та інфляційних втрат.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав про те, що Товариство безпідставно заявило до стягнення заборгованість у сумі 1 680 183,54 грн., а також нараховані на неї відповідні суми 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 7 252 377,55 грн., який був оплачений частково у розмірі 6 224 790,68 грн., а тому сума заборгованості складає 1 027 586,87 грн. Відтак різниця суми заборгованості, яка складає 442 596,67 грн., заявлена, на думку відповідача, необґрунтовано, у зв'язку з чим відповідні суми 3 % річних та інфляційних втрат підлягають перерахуванню.

Наведеним обставинам суди дали належну оцінку і, з урахуванням вимог ст.ст. 526, 530, 610, 625, 629, 655, 692 ЦК України, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, правильність розрахунку суми яких наявні матеріали справи не спростовують. У цьому ж зв'язку суд першої інстанції, врахувавши заборгованість у сумі 1 027 586,87 грн., правомірно здійснив перерахунок заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат і стягнув їх у відповідному розмірі.