Постанова ВГСУ від 23.06.2015 року у справі №914/1894/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 року Справа № 914/1894/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В.,суддів :Бакуліної С.В. (доповідач), Глос О.І.розглянувши матеріали касаційної скаргиПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Скарбниця"на постановувід 02.04.2015 Львівського апеляційного господарського судуу справі№ 914/1894/13господарського суду Львівської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Скарбниця"доФранківської районної адміністрації Львівської міської радиза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруФізичної особи - підприємця ОСОБА_4простягнення 37 748,57 грн страхового відшкодуванняв судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача: від третьої особи:не з'явились не з'явились не з'явилисьВ С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Львівської області (суддя Синчук М.М.) від 19.01.2015 у справі № 914/1894/14 позов задоволено повністю; стягнуто з Франківської районної адміністрації Львівської міської ради на користь ПАТ АСК "Скарбниця" 37 748,57 грн страхового відшкодування, 1 720,50 грн судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Кузь В.Л., судді - Галушко Н.А., Орищин Г.В.) від 02.04.2015 рішення Господарського суду Львівської області від 19.01.2015 у справі № 914/1894/14 скасовано; прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено; стягнуто з позивача на користь відповідача 913,50 грн судового збору.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.04.2015 у справі № 914/1894/14, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.9, 12, 21, 24, 53 Закону України "Про дорожній рух", ст.ст.7, 16, 21, 24 Закону України "Про автомобільний транспорт", ст.1166 ЦК України.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ПАТ АСК "Скарбниця" звернулося до суду з позовом про стягнення з Франківської районної адміністрації Львівської міської ради 37 748,57 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) страхового відшкодування. Позовні вимоги вмотивовані посиланням на обставини, відповідно до яких позивачем, як страховиком, у зв'язку із дорожньо-транспортною пригодою, яка сталася у Франківському районі міста Львова, виплачено страхувальнику страхове відшкодування; пригода полягала в тому, що автомобіль страхувальника внаслідок наїзду на провалену кришку дощоприймача на вул. Пулюя в м. Львові, отримав технічні пошкодження. Після виплати позивачем страхового відшкодування за договором майнового страхування відповідальною особою перед ним за завдану шкоду є компетентний орган місцевого самоврядування, який зобов'язаний організовувати утримання у належному стані проїзної частини автомобільних доріг, які знаходяться в комунальній власності, та компенсувати збитки унаслідок неналежного утримання проїзної частини автомобільної дороги. Нормативно позов обґрунтовано посиланням на ч.1. ст.21, ч.1 ст.6, ст.9, ч.3 с.12, ст.24 Закону України "Про дорожній рух", п.п.1, 4 ст.21 "Про автомобільні дороги", ч.2 ст.7 "Про автомобільний транспорт", Правила благоустрою і утримання території міста Львова, затверджених ухвалою Львівської міської ради №816 від 26.10.2000, Постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони", ст.27 Закону України "Про страхування", ст.993 ЦК України, п.1 ч.1 ст.1191 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що виплативши страхове відшкодування у визначеному розмірі, за договором страхування, позивач в силу положень ст.ст.993, 1191 ЦК України набув право регресного позову до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, оскільки ДТП мала місце внаслідок невиконання посадовою особою відповідача ОСОБА_5 - начальником відділу комунального господарства Франківської районної адміністрації Львівської міської ради своїх службових обов'язків по утриманню вулиці району у справному стані.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції і відмовив в позові, виходячи із недоведеності складу цивільного правопорушення, зокрема протиправної поведінки і вини посадової особи відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та діями останнього.

Судами встановлено таке.

31.01.2011 між ПАТ "АСК "Скарбниця" (страховик) та ОСОБА_6 (страхувальник) було укладено договір страхування транспортних засобів №05/14011/АТ/11 (т.1, а.с.8-9), за яким застраховано автомобіль Пежо-407, 2005 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1. Дійсна вартість цього транспортного засобу на момент укладення договору становила 97 820 грн (п.3.1. договору).

Відповідно до довідки за №36/1208ск, виданої 28.04.11 органом внутрішніх справ, за фактом дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП), що сталась 30.03.2011 у м. Львові по вул. Пулюя, 34 за участю застрахованого транспортного засобу марки Пежо-407, д.н. НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_6, автомобіль внаслідок наїзду на провалену кришку дощоприймача отримав механічні пошкодження: праве переднє колесо, праве переднє крило, відірваний бампер з правої сторони, спущено праве колесо (т.1 а.с.10).

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження №0394/11 від 11.04.2011, проведеного судовим експертом-автотоварознавцем ОСОБА_4, за заявою ВАТ АСК "Скарбниця", вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля Пежо-407 д.н. НОМЕР_1, становить 37 846,39 грн (т.1, а.с.12-27).

Згідно з експертним висновком №0394/11 від 11.04.2011, ціни на нові запчастини, які були пошкодженні внаслідок ДТП та які підлягають заміні були отримані ним із програмного комплексу "AUDATEX", який є джерелом отримання таких відомостей, відповідно до додатку №8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки транспортних засобів. Загальна вартість нових запчастин згідно цього висновку становить - 69 366,00 грн, а матеріальна шкода, визначена за формулою: 6 490,00 (вартість ремонтних робіт) + 3 620,06 грн. (вартість матеріалів для ремонту) + 69 366,00 грн (вартість нових запчастин) * (1-0,60) (коефіцієнт зносу) + 0,00 (втрата товарної вартості) становить 37 846,39 грн.

Відповідно до страхового акта №78/к/11 від 18.05.2011, позивачем прийнято рішення про виплату страхувальнику - ОСОБА_6 як вигодонабувачу страхового відшкодування в розмірі 37 748,57 грн (за мінусом безумовної франшизи у розмірі 97,82 грн) (т.1, а.с.36,37).

Згідно з платіжним дорученням №1376 від 19.05.2011 позивачем із відрахуванням суми страхового відшкодування 7 446,55 грн страхової премії по договору страхування, було проведено виплату страхового відшкодування в розмірі 30 302,02 грн на користь іншого вигодонабувача - АТ "ОТП Банк" із призначенням платежу "для подальшого погашення кредиту ОСОБА_7 по договору №CL-600/196/2005 від 18.08.05 (договір №05/14011/АТ)" (т.1, а.с.38,39), хоча відповідного рішення щодо цього страховиком не було прийнято.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог, послався на те, що ним прийнято рішення про виплату Страхувальнику (ОСОБА_6) 30 302,02 грн страхового відшкодування, а 7 446,55 грн були зараховані ним в якості неоплаченої страхової премії за договором страхування. Проте, докази щодо даної обставини (зарахування 7 446,55 грн) позивачем не подані.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.03.14 призначено у справі судові автотоварознавчу та транспортно-трасологічну експертизи, проведення яких доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз.

За результатами проведеної судової транспортно-трасологічної експертизи був складений висновок №1095 від 19.08.2014, відповідно до якого пошкодження, що наявні на автомобілі Пежо-407 д.н. НОМЕР_1 в цілому могли бути утворені як при русі даного автомобіля по вул. Пулюя з попаданням коліс правої сторони в процесі гальмування у "провалену кришку" колодязя дощоприймача глибиною 13 см та виїздом, в подальшому, правим попереднім колесом на бордюр ний камінь та газон на ділянці вул. Пулюя, поблизу буд. №34, про що вказано в пояснення водія даного автомобіля ОСОБА_6 від 30.03.2011, так і за інших обставин, в іншому місці при контактуванні автомобіля з подібними перешкодами (перешкодою) в межах смуги його руху.

Згідно з висновком комісійної судової автотоварознавчої експертизи №1096 від 27.11.2014, проведеної Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз у справі №914/1894/13, вартість матеріального збитку з технічної точки зору, заподіяного власнику автомобіля Пежо-407 д.н. НОМЕР_1, внаслідок ДТП 30.03.2011, становить 32 682,28 грн (т.2, а.с.82-86). Загальна вартість нових запчастин згідно цього висновку становить - 56 430,56 грн, та матеріальна шкода визначена за формулою: 6 490,00 (вартість ремонтних робіт) + 3 620,06 грн (вартість матеріалів для ремонту) + 56 430,56 грн (вартість нових запчастин) * (1-0,60) (коефіцієнт зносу) + 0,00 (втрата товарної вартості) = 32 682,28 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд правомірно виходив із такого.

У відповідності з ч.ч.1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частиною 1 статті 21 Закону України "Про дорожній рух" визначено, що автомобільна дорога, вулиця являє собою частину території, в тому числі в населеному пункті, призначену для руху транспортних засобів і пішоходів, з усіма розміщеними на ній спорудами.

Згідно з пп. 1, 4 ст. 21 Закону України "Про автомобільні дороги" органи місцевого самоврядування, що управляють функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, відповідають за стан вулиць і доріг міст та інших населених пунктів відповідно до діючих норм, у тому числі щодо безпеки руху транспортних засобів і пішоходів; відшкодовують збитки користувачам вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, що виникли через їх незадовільний стан, у порядку, визначеному законом.