Постанова ВГСУ від 23.06.2014 року у справі №910/22121/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2014 року Справа № 910/22121/13

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.04.2014р. (головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді Зеленін В.О., Синиця О.Ф.)на рішенняГосподарського суду міста Києва від 20.01.2014 р. (суддя Мудрий С.М.)у справі№ 910/22121/13 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір"доПублічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль"третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс"провизнання недійсною додаткової угоди № 2 від 12.05.2009 р. до договору поруки,за участю представників:позивачаПерунов Т.Г.,відповідачаПетрух Я.Ю.,третьої особиПерунов Т.Г.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2014 р. у справі № 910/22121/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 р., позов задоволено повністю: визнано недійсною додаткову угоду №2 від 12.05.2009 р. до договору поруки № 010/08/2400п від 06.10.2004 р., укладену між Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір".

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду і постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано матеріального права, зокрема, ст.ст. 256, 267, 546, 553, 559, 627, 653, ЦК України, ст. 3 Закону України "Про заставу". Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди не врахували, що поручителем була надана згода на збільшення забезпечуваного зобов'язання, а тому підстави для припинення поруки та визнання недійною додаткової угоди до такого договору поруки відсутні. Також скаржник стверджує, що судами в порушення ст.ст. 256, 267 ЦК України не було застосовано до спірних правовідносин позовної давності.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05.10.2004 р. між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - відповідач, банк, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс" (далі - третя особа, позичальник, ТОВ "Лоджистік Сервіс") було укладено генеральну кредитну угоду № 010/08/2400 (далі - Кредитна угода).

Пунктом 1.2 кредитної угоди передбачено, що загальна сума наданих кредитних коштів не може перевищувати: суми 3.360.000,00 євро за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту терміном до 04.10.2007 р.; суми 2.823.900,00 євро за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту терміном до 04.10.2009 р.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

06.10.2004 р. між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір" (далі - позивач, поручитель, ТОВ "ТД "Альтаір") було укладено договір поруки № 010/08/2400п зі змінами та доповненнями, внесеними додатковою угодою № 1 від 11.10.2004 р. (далі - Договір поруки).

За умовами Договору поруки поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед кредитором відповідати за зобов'язання боржника - ТОВ "Лоджистік Сервіс", які виникають з умов генеральної кредитної угоди № 010/08/2400 від 05.10.2004р., в повному обсязі цих зобов'язань. У випадку невиконання боржником взятих на себе зобов'язань за генеральною кредитною угодою поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, нарахованих відсотків за користування кредитами та неустойки.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

23.11.2004 р. додатковою угодою № 3 до Кредитної угоди, укладеною між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Лоджистік Сервіс", збільшено ліміт кредитування до 7.210.000,00 євро за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту терміном до 04.10.2009 р.

17.02.2005 р. додатковою угодою № 4 до Кредитної угоди, укладеною між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Лоджистік Сервіс", встановлено ліміт кредитування у сумі 10.967.000,00 євро за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту терміном до 04.10.2009 р.

Як встановлено судами, згоди на зміну розміру кредитного зобов'язання у Договорі поруки ТОВ "Торговий дім "Альтаір" позивач не надавав, додаткових угод до Договору поруки щодо збільшення обсягу відповідальності поручителя перед банком між сторонами не укладалось, а тому договір поруки № 010/08/2400п від 06.10.2004 р. є припиненим з 23.11.2004 р. (тобто, з моменту укладення додаткової угоди № 3 до Кредитної угоди), виходячи за наступного.

Частиною 1 ст. 559 ЦК України встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Оскільки 23.11.2004 р. додатковою угодою № 3 до Кредитної угоди збільшено ліміт кредитування до 7.210.000,00 євро за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту терміном до 04.10.2009 р., то збільшився обсяг відповідальності поручителя.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача про зміни, які були внесені вищезазначеною додатковою угодою.

З огляду на вказане вище суди дійшли висновку, що порука припинена з 23.11.2004 р., оскільки при укладанні додаткової угоди № 3 до Кредитної угоди було збільшено обсяг відповідальності поручителя без його згоди.

12.05.2009 р. між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір" було укладено додаткову угода № 2 до договору поруки № 010/08/2400п від 06.102004 р. (далі - Додаткова угода № 2).

Банк зазначає, що Додаткова угода № 2 є фактом надання згоди поручителя щодо збільшення обсягу відповідальності за кредитним зобов'язанням боржника.

Позивач просить визнати Додаткову угоду № 2 недійсною у зв'язку з укладанням її після припинення договору поруки № 010/08/2400п від 06.10.2004 р. в силу закону.

За змістом ст.ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, за якого в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати. Термін "порука", застосований законодавцем у ч.1 ст. 559 ЦК України, використовується в розумінні зобов'язальних правовідносин поруки, з припиненням яких втрачає чинність договір поруки.

Як випливає із ч. 1 ст. 559 ЦК України, поручитель не залишається зобов'язаним навіть на початкових умовах. До припинення поруки призводять не будь-які зміни умов основного зобов'язання, а лише такі, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання можуть виникнути через різні обставини: збільшення розміру плати за кредит, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами; підвищення розміру відсотків, встановлення (збільшення розміру) неустойки, зміна способу і форми майнового обтяження, умов відповідальності тощо.