ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2014 року Справа № 5015/7077/11
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Карабаня В.Я.,
суддів: Жаботиної Г.В.,
Ковтонюк Л.В.
за участю представника
Генеральної прокуратури України - Сіромашенко Р.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Львівської областіна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 04.03.2014у справі № 5015/7077/11господарського суду Львівської областіза позовомМиколаївського міжрайонного прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до відповідачів: 1.приватного акціонерного товариства Лікувально-оздоровчих закладів України "Укрпрофоздоровниця"; 2.товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа відпочинку"; 3. Роздільської селищної ради; 4. Стрийського ДК МБТІ; 5.виконавчого комітету Роздільської селищної радипровизнання нечинним рішення, визнання недійсним та скасування реєстрації права власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, витребування майна, визнання права власності за державою
В С Т А Н О В И В:
В листопаді 2011 року Миколаївський міжрайонний прокурор Львівської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (з урахуванням уточнень позовних вимог від 23.01.2012) звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до закритого акціонерного товариства Лікувально-оздоровчих закладів України "Укрпрофоздоровниця", товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа відпочинку", виконавчого комітету Роздільської селищної ради про скасування та визнання нечинним рішення виконавчого комітету Роздільської селищної ради № 37 від 29.05.2001 "Про оформлення права власності на санаторій "Розділ"; визнання недійсним свідоцтва про право власності на будівлі санаторію "Розділ" серії АА № 007392, яке видане закритому акціонерному товариству "Укрпрофоздоровниця"; визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10.03.2004, укладеного між закритим акціонерним товариством Лікувально-оздоровчих закладів України "Укрпрофоздоровниця" та товариством з обмеженою відповідальністю "Мережа відпочинку"; зобов'язання Стрийського державного комунального міжрайонного бюро технічної інвентаризації скасувати проведену 23.03.2004 реєстрацію за товариством з обмеженою відповідальністю "Мережа відпочинку" права власності на об'єкти нерухомості санаторію "Роздол" загальною площею 3144,5 кв.м в смт. Роздол, вул. Грушевського, 33; визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на об'єкти нерухомості санаторію "Роздол" по вул. Грушевського, 33 у смт. Роздол Миколаївського району Львівської області, зокрема: цегляний головний корпус (3144,5 кв.м), цегляний лікувальний корпус (749,8 кв.м), клуб з цегли, каркасу, залізобетону (1307,7 кв.м), спальний будинок з деревинних щитів (82,4 кв.м), спальний будинок з деревинних щитів (79 кв.м), спальний будинок з деревинних щитів (82,4 кв.м), спальний будинок з деревинних щитів (79 кв.м), спальний будинок з деревинних щитів (191,3 кв.м), цегляний продуктовий склад (79,6 кв.м), цегляна майстерня (89,5 кв.м), цегляна котельня (190,1 кв.м), цегляний гараж (104,4 кв.м), цегляний гараж (70 кв.м), цегляний господарський корпус (268,8 кв.м), цегляна пральня (204,54 кв.м); 3 бетонні каналізаційні відстійники (41,6 кв.м); витребування зазначеного майна з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа відпочинку".
В обґрунтування вимог прокурор вказав про те, що на виконання постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР", усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати у строк до 01.05.1960 Міністерство охорони здоров'я зобов'язане було передати Українській республіканській раді профспілок з метою дальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящихся і підвищення ролі профспілок. Згідно п.2 вказаної постанови всі будинку санаторіїв, в тому числі, й будівлі санаторію "Роздол" були безкоштовно передані у відання Української Республіканської ради профспілок (Укпрофради). Після розпаду СРСР (1991) правонаступником Української Республіканської ради профспілок стала Рада незалежних профспілок України, правонаступником якої в свою чергу є Федерація професійних спілок України. Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Києва № 9971 від 23.12.1991 зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" як підприємство, яке є правонаступником Української Республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому частка майна даної Федерації, переданого у статутний фонд товариства, становить 92,92,% розміру статутного фонду. Згідно з актом від 24.01.1992 на підставі постанови Президії Ради Федерації незалежних профспілок України від 22.11.1991 "Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", у власність останнього було передано майно територіальних санаторно-курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку, тощо, в тому числі згаданий цілісний майновий комплекс санаторію "Роздол", який увійшов до статутного фонду ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця". У даному випадку реєстрацію права власності проведено на підставі рішення не власника (держави в особі відповідного органу), а виконавчого комітету Роздільської селищної ради - згідно рішення виконавчого комітету Роздільської селищної ради № 37 від 29.05.2001 "Про оформлення права власності на санаторій "Роздол" за Прикарпатським дочірнім підприємством ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" - філії санаторію "Роздол".
У подальшому на підставі рішення акціонерів ЛОЗПУ ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" від 21.12.2001 останнє 10.03.2004 уклало договір купівлі-продажу № 4610119/2004-6 з ТОВ "Мережа відпочинку" щодо відчуження об'єктів цілісного майнового комплексу колишнього санаторію "Роздол" в кількості 20 шт. На момент укладення цього договору вказаний нерухомий об'єкт відповідно до ст. 1 Закону України "Про підприємства установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 № 1540 -ХІІ перебував у державній власності. Таким чином, у володінні ТОВ "Мережа відпочинку" знаходиться майно, яке вибуло із власності держави Україна незаконно та поза її волею. Також прокурор просив поновити строк позовної давності, посилаючись на те, що про незаконне відчуження державного майна Миколаївській міжрайонній прокуратурі Львівської області стало відомо під час проведення перевірки у жовтні 2011 року.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 07.02.2012 замінено первісного відповідача - виконавчий комітет Роздільської селищної ради на належного відповідача - Роздільську селищну раду. Залучено до участі у справі іншого відповідача Стрийське державне комунальне міжрайонне бюро технічної інвентаризації.
Рішенням господарського суду Львівської області від 22.03.2012 (суддя Мороз Н.В.) припинено провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будівлі санаторію "Розділ" серії АА № 007392. В частині решти вимог у позові відмовлено.
Ухвалою від 11.10.2012 Львівським апеляційним господарським судом залучено до участі у справі в якості відповідача виконавчий комітет Роздільської селищної ради.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 (колегія у складі суддів: Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М., Мирутенка О.Л.) рішення господарського суду Львівської області від 22.03.2012 залишено без змін.
Не погоджуючись із постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2014, заступник прокурора Львівської області звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 та рішення господарського суду Львівської області від 22.03.2012 як такі, що прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, Вищий господарський суд України дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Приймаючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що будівлі санаторію "Роздол" вибули у 1960 році з володіння держави в особі Міністерства охорони здоров'я УРСР з її волі - на підставі постанов уповноважених державних органів - Ради міністрів УРСР від 23.04.1960 № 606 та Ради Міністрів СРСР від 10.03.1960 № 335. Суди дійшли висновків про те, що так само будівлі санаторію "Роздол" переходили у володіння спочатку ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів України "Укрпрофоздоровниця", а в подальшому у володіння ТОВ "Мережа відпочинку" з волі попередніх володільців. Крім того суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що у даній справі пропущено строк позовної давності.
Зазначені висновки господарських судів помилкові.
Судами попередніх інстанцій всупереч вимог ст. 43 ГПК України щодо повного всебічного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності достеменно не досліджено первинні документи, які стосуються об'єкту нерухомості, що є предметом позову, а саме: коли було введено в експлуатацію санаторій "Роздол", які саме об'єкти і кому було передано після прийняття Радою Міністрів СРСР постанови № 335 від 1960, у тому числі у подальшому до ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" (у власність, у відання, чи в користування), чи відбувались зміни цих будівель (у тому числі реконструкція), якщо відбувались, то за якими дозвільними документами.
Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту. Проте зазначені причини суди не з'ясовували, а тому відмову в позові на підставі пропуску строку позовної давності не можна вважати обґрунтованою.
Враховуючи викладене та повноваження касаційної інстанції, відповідно до яких остання не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, Вищий господарський суд України приходить до висновку про скасування прийнятих у справі постанови та рішення з направленням справи до місцевого господарського суду.
Керуючись ст.ст. 1115, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Сервіси для юристів