Постанова ВГСУ від 23.04.2015 року у справі №920/1181/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2015 року Справа № 920/1181/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Міщенка П.К., суддів:Куровського С.В., Поліщука В.Ю.розглянувши касаційну скаргу на постанову та на рішення Ліквідатора Приватного акціонерного товариства "Ворожбянський машинобудівний завод" арбітражного керуючого Пересадька Романа Івановича Харківського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 року господарського суду Сумської області від 07.10.2014 рокуу справі№ 920/1181/14господарського суду за позовом доСумської області Приватного акціонерного товариства "Ворожбянський машинобудівний завод" Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ворожбянський машзавод"простягнення 4 581 410,10 грн.Представники сторін у судове засідання не з'явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

В С Т А Н О В И В:

В липні 2014 року Приватне акціонерне товариство "Ворожбянський машинобудівний завод" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ворожбянський машзавод" в якому просило суд стягнути з відповідача на користь позивача 4581410,10 грн. заборгованості за договором № 0001/581/09 від 08.01.2009 року на поставку продукції та виконання робіт.

Рішенням господарського суду Сумської області від 07 жовтня 2014 року у справі № 920/1181/14 (суддя Соп'яненко О.Ю.) у задоволені позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 року у справі №920/1181/14 (Колегія суддів - Черленяк М.І - головуючий, Ільїн О.В., Хачатрян В.С.) апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення. Рішення господарського суду Сумської області від 07 жовтня 2014 року у справі №920/1181/14 залишено без змін.

Не погодившись із наведеними судовими актами позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку прийняті судами попередніх інстанцій рішеннята постанову, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Під час розгляду справи судами встановлено наступне.

Постановою господарського суду Сумської області у справі №6/129-10 від 01.08.2013 року Приватне акціонерне товариство "Ворожбянський машинобудівний завод" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Пересадька Романа Івановича.

Під час виконання своїх повноважень у справі про банкрутство ПрАТ "Ворожбянський машинобудівний завод" ліквідатором виявлено наявність дебіторської заборгованості у підприємства-боржника на підставі договору №001/581/09 від 08.01.2009 року на поставку продукції та виконання робіт, укладеного між підприємством позивача та відповідача.

Відповідно до умов договору, п.1.1., постачальник (позивач) зобов'язався поставити або виконати роботи, а покупець (відповідач) прийняти і сплатити в обумовлені строки товар або виконані роботи, зазначені в специфікаціях (додатках) до даного договору. Позивачем надано лише копію договору. Специфікації, які є додатками до договору суду не надано. Сторонами в договорі не визначено перелік робіт, поставка якого товару мала бути здійснюватись, вартість товару також умовами договору не визначена.

Позивачем на підтвердження наявності заборгованості відповідача перед позивачем за договором на поставку продукції та виконання робіт від 08.01.2009 року надано лише акт звірки суми заборгованості, за яким сума боргу відповідача перед позивачем станом на 01.05.2013 року становить 4581410,10 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, із яким погодився апеляційний господарський суд виходив із недоведеності належними та допустимими доказами, в розумінні приписів ст. 33, 34 ГПК України, які свідчать про наявність господарської операції і підтверджують наявність заборгованості відповідача перед позивачем.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із такими висновками, з огляду на таке.

Зобов'язанням відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботи, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Частина 3 ст. 509 ЦК України встановлює, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, наданий позивачем на підтвердження позовних вимог акт звірки суми заборгованості не є належним та достатнім доказом, оскільки акт звірки не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції. Відповідно до чинного законодавства акт звірки - це лише документ, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, і сам по собі не є достовірним доказом у справі.

Згідно ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Оскільки, під час розгляду справи не були надані первинні бухгалтерські документи, які могли свідчить про вчинення господарської операції, висновок про те, що позивачем не доведено постачання продукції або виконання робіт, є правомірним.

Разом з тим, суд першої інстанції встановив, що позивач звернувся із позовом до господарського суду 03.07.2014 року, спірний договір укладено 08.01.2009 року, у зв'язку із чим дійшов до висновку про пропуск позивачем строку позовної давності та про відмову у задоволенні позовних вимог, також, і з цієї підстави.

Апеляційний господарський суд, погоджуючись із остаточним висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, встановивши, що в основу рішення суду першої інстанції було покладено одночасно дві підстави для відмови в задоволені позову, а саме, необґрунтованість позовних вимог, та сплив строку позовної давності, дійшов висновку у мотивувальній частині про те, що наведені підстави є взаємовиключними для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до п. 2.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 23.05.2013 року №10, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що оскільки позовна давність застосовується, коли позов є обґрунтованим, застосування двох взаємовиключних підстав, як це було застосовано судом першої інстанції є неправомірним.

Проте, як вірно встановив суд другої інстанції, наведене порушення не призвело до прийняття неправильного рішення, по суті.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.