Постанова ВГСУ від 23.03.2016 року у справі №920/651/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року Справа № 920/651/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П. - головуючого (доповідач), Кравчука Г.А., Полянського А.Г.,розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Харківської області на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 08.09.2015у справі№920/651/15 Господарського суду Сумської областіза позовомЗаступника прокурора Сумської області в інтересах держави в особі Сумської міської радидо1.Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради, 2.Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4провизнання недійсним договору співробітництва щодо будівництва в місті Сумиза участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача 1: не з'явився,

відповідача 2: ОСОБА_5 (представник за дов. від 07.05.2015 №687),

прокуратури: Збарих С.М. (прокурор Генеральної прокуратури України)

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Сумської області в інтересах держави в особі Сумської міської ради звернувся з позовом до Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним договору співробітництва щодо будівництва в м. Суми від 04.11.2013 б/н, укладеного між відповідачами, мотивуючи позовні вимоги тим, що фактично земельна ділянка передана у користування без проведення земельних торгів, та за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування, з посиланням на положення ст. 116, 124, 134 ЗК України, ст. 215 ЦК України.

Рішенням господарського суду Сумської області від 11.06.2015 по справі №920/651/15, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.09.2015, в позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані відсутністю підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки земельна ділянка передана відповідачу-1 відповідно до вимог чинного законодавства, та зазначено, що питання про відчуження чи передачу в користування земельної ділянки в оспорюваному договорі не вирішувалося, сторони дійшли згоди лише про її відчуження або передачу в користування у майбутньому (без визначення всіх істотних умов такого відчуження чи передання).

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою у даній справі, заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 203, 215, 1130 ЦК України, ст. 116,134 ЗК України, Закону України "Про інвестиційну діяльність", ст.4-7, 32, 33, 43 ГПК України.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити , враховуючи наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 25.09.2013 Сумською міською радою було прийнято рішення №2680-МР "Про надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним та фізичним особам в межах м. Суми", у відповідності до якого Управлінню капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,1945 га на АДРЕСА_1 під будівництво торговельно-розважального центру.

04.11.2013 між Управлінням капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради (замовник) та ФОП ОСОБА_4 (інвестор) укладений договір б/н про співробітництво щодо будівництва в м. Суми (надалі - Договір), предметом якого є співпраця сторін з метою будівництва торгівельного центру на земельній ділянці по АДРЕСА_1 (надалі - об'єкт).

Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Згідно ч.1 ст. 1133 ЦК України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном (абз. 2 ч. 1 ст. 1134 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційними є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери, рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні, цінності), а також права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права.

Згідно із ст. 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Відповідно до ст. 9 вказаного Закону укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності, але тільки у випадку, що вони не суперечать законодавству України.

Господарським судом встановлено, що сторони, відповідно до ст. 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" є суб'єктами інвестиційної діяльності, тобто другий відповідач є інвестором, а перший відповідач змовником будівництва.

Предметом спору у даній справі є визнання спірного договору недійсним в силу ч. 3 ст. 215 ЦК України з підстав його суперечності вимогам Земельного кодексу України.

Згідно ст. 125, 126 ЗК України , право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Судом встановлено, що Управлінням капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради (замовник) у спільне зведення сторонами об'єкта будівництва, було вкладено право користування земельною ділянкою, яка розташована по АДРЕСА_1, а відповідачем, в свою чергу, грошові кошти для здійснення технічного нагляду за будівництвом об'єкту.

Натомість, як встановлено судом попередніх інстанцій, в матеріалах справи відсутні і сторонами суду не надані докази належного оформлення Управлінням капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міськради права користування земельною ділянкою, яка надана під будівництво торгівельного центру.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, зважаючи на встановлене судом та вимоги наведених норм матеріального права, колегія вважає, що у відповідача -1 на момент укладання спірного договору про співробітництво був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності щодо вкладення у спільне зведення сторонами об'єкта будівництва права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, оскільки таке право у останнього не виникло, що є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

При цьому твердження суду апеляційної інстанції про те, що факт відсутності доказів належного оформлення відповідачем -1 права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 не може бути підставою для обмеження останнього у праві на користування цією земельною ділянкою, колегія вважає помилковими, оскільки спірним є не факт використання земельної ділянки самим користувачем, а факт передачі ним прав користування на цю земельну ділянку іншому суб'єкту господарювання за договором про співробітництво, як внесок у спільне зведення сторонами об'єкта будівництва.