Постанова ВГСУ від 23.02.2017 року у справі №911/2063/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2017 року Справа № 911/2063/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя суддіПоляк О.І.(доповідач), Бакуліна С.В., Яценко О.В.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 у справі№ 911/2063/16 Господарського суду Київської області за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4про стягнення 34 282,84 грн.за участю представників:

від позивача: ОСОБА_6;

від відповідача: ОСОБА_7;

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_5) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4.) про стягнення 34 282,84 грн. боргу за послуги вантажного перевезення.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.09.2016 у справі №911/2063/16 (суддя Антонова В.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 (головуючий суддя Тарасенко К.В., судді Іоннікова І.А., Тищенко О.В.) рішення Господарського суду Київської області від 15.09.2016 скасовано, прийнято нове, яким позов задоволено, присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 34 185,12 грн. заборгованості за вантажне перевезення, 97,72 грн. 3 % річних, 1378,00 судового збору за подання позовної заяви та 1 515,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись із прийнятою у справі постановою, ФОП ОСОБА_4 звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2016, а рішення Господарського суду Київської області від 15.09.2016 залишити без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги посилається на недотримання апеляційним судом вимог статей 101, 104 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності належного обґрунтування спростування висновків місцевого суду про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційним судом порушено статтю 193 Господарського кодексу України, оскільки самостійно змінено умови укладеного між сторонами договору від 28.04.2016 №333 щодо місця виконання договору та способу оплати послуг за договором. Висновки суду про настання у відповідача обов'язку оплатити надані позивачем послуги не ґрунтуються на належних доказах та не відповідають умовам договору від 28.04.2016 №333. Натомість, рішення місцевого суду прийняте з дотриманням вимог процесуального права та із застосуванням норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини сторін.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив ФОП ОСОБА_5, у якому позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану відповідачем постанову апеляційного суду - без змін, з мотивів у ній викладених.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 28.04.2016 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (виконавець) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 (замовник) укладено заявку на здійснення міжнародного перевезення №333.

Відповідно до п. 5 заявки вартість перевезення складає 1 200,00 євро.

Згідно з п. 5.1, 5.2 заявки сторони погодили, що оплата має здійснюватись готівкою в офісі за адресою: АДРЕСА_1 після вигрузки автомобіля та отримання замовником оригіналу ЦМР накладної.

Зазначена заявка підписана та скріплена печатками обома сторонами.

На виконання заявки позивач здійснив перевезення вантажу, що підтверджується наявною в матеріалах справи міжнародною транспортною накладною №1139052 та не заперечується відповідачем.

27.05.2016 позивач направив на адресу відповідача вимогу, згідно з якою просив сплатити заборгованість у розмірі 34 500,00 грн. за перевезення та додав до листа документи, зокрема, рахунок на оплату, міжнародну транспортну накладну та акт виконаних робіт.

Відповідач відповіді на згадану вимогу не направив, кошти на вказаний позивачем рахунок не перерахував, що слугувало для ФОП ОСОБА_5 підставою для звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості.

19.08.2016, після порушення провадження у справі, що переглядається, відповідач направив на адресу позивача листа, яким вимагав з'явитись за адресою АДРЕСА_1 для проведення розрахунку за заявкою та отримання коштів у готівковій формі (еквівалент 1 200,00 євро).

Спір у справі виник внаслідок недотримання сторонами визначеного договором від 28.04.2016 №333 порядку прийняття виконання зобов'язань, зокрема щодо оплати наданих за цим договором послуг перевезення вантажу у розмірі 34 282,84 грн.

Розглядаючи спір по суті, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на встановлені ним обставини прострочки кредитора (відповідача). Так, місцевим судом зауважено, що оскільки позивач не вчинив дій спрямованих на отримання коштів за адресою м. Київ, вул. О.Мішуги, буд. 12, оф. 358, як це було передбачено сторонами в заявці №333 від 28.04.2016, відповідач не міг виконати своїх зобов'язань щодо оплати послуг за перевезення відповідно до умов заявки.

Натомість, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на встановлені ним обставини отримання позивачем послуг з перевезення, та відсутності доказів здійснення оплати цих послуг.

Судом також зауважено, що пункт 5.1. заявки, яким сторони погодили форму оплати, а саме: готівкою в офісі за адресою: АДРЕСА_1, не містить умов про те, що нез'явлення перевізника або його уповноваженого представника є відкладальною обставиною щодо виконання замовником зобов'язання з оплати отриманих послуг. Отже, строк виконання обов'язку відповідача з оплати послуг перевезення є таким, що настав.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу з огляду на таке.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.