ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2016 року Справа № 924/265/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого суддіКорсака В.А.суддівДанилової М.В., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю аграрна фірма "Нефедівське"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 31.10.2016у справі № 924/265/16 Господарського суду Хмельницької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю аграрна фірма "Нефедівське"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Віейбі Лізинг"простягнення коштів
в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачане з'явився- - відповідачаТимчук С.С.- третьої особине з'явивсяВ С Т А Н О В И В:
У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Підприємство матеріально-технічного забезпечення „Агропромтехніка" звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю аграрна фірма „Нефедівське", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Віейбі лізинг", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 250 000 грн. основного боргу, 120 750 грн. інфляційних втрат та 86 493,15 грн. 28 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання безпроцентної позики від 12.11.2014 в частині повернення позики.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 06.06.2016 (суддя Димбовський В.В.) у даній справі в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване фактом повернення відповідачем коштів позивачу.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 (головуючий Бучинська Г.Б., судді: Василишин А.Р., Філіпова Т.Л.) у даній справі вказане рішення суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.
Ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції послався на неналежне виконання відповідачем умов договору про надання безпроцентної позики від 12.11.2014 в частині повернення позики.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю аграрна фірма „Нефедівське" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Підприємство матеріально-технічного забезпечення „Агропромтехніка" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Віейбі лізинг" не скористались правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.
Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю „Підприємство матеріально-технічного забезпечення „Агропромтехніка" про відкладення розгляду справи, яке надійшло на адресу суду 21.12.2016, колегією суддів залишено без задоволення, оскільки статтею 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд розглядає справу в межах строків, встановлених статтями 69, 1118 цього Кодексу, і розгляд справи може бути відкладено, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Проте, заявником не доведено наявність підстав для відкладення розгляду справи, а його доводи та заперечення викладені у наявних в матеріалах справи документах.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що 12.11.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Підприємство матеріально-технічного забезпечення „Агропромтехніка" (позикодавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю аграрна фірма „Нефедівське" (позичальник) укладено договір про надання безпроцентної позики, за умовами якого, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти на безпроцентній основі, а останній зобов'язується повернути позику в порядку та на умовах, визначених цим договором. Договір підписано уповноваженими представниками сторін, а їх підписи скріплені печатками.
В пунктах 2.1., 2.2., 2.3, 3.4, 4.3 цього договору сторони узгодили, що розмір позики складає 250 000,00 грн. Факт одержання позичальником від позикодавця позики в розмірі, зазначеному в п. 2.1 цього договору, підтверджується відповідним видатковим документом. Позичальник зобов'язаний повернути визначений в п. 2.1 договору розмір позики позикодавцю до 26 грудня 2014 року. Позика підлягає поверненню шляхом внесення позичальником відповідних сум грошових коштів на рахунок позикодавця. Строк повернення позики може бути скорочений в односторонньому порядку за бажанням позичальника. Позичальник має право достроково повернути позику повністю або частково. У цьому випадку повернення здійснюється шляхом внесення позичальником відповідних сум грошових коштів на рахунок позикодавця За прострочення повернення позики позичальник сплачує позикодавцю, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 28 відсотків річних з простроченої суми.
На виконання умов зазначеного договору, позивач перерахував відповідачу 250 000,00 грн., що підтверджено платіжним дорученням № 6689 від 13.11.2014.
Відповідно до банківської виписки по рахунку відповідача платіжним дорученням № 326 від 13.11.2014 останній перерахував позивачу кошти в сумі 250 000,00 грн. з призначенням платежу „повернення коштів згідно договору № 412 від 12.09.2013р.".
В своєму позові позивач послався на неналежне виконання відповідачем умов договору про надання безпроцентної позики від 12.11.2014 в частині повернення позики. Згідно розрахунків позивача, у відповідача наявний борг з повернення коштів за вказаним договором в розмірі 250 000,00 грн. Крім основного боргу, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 120 750,00 грн. інфляційних втрат (за грудень 2014 року - лютий 2016 року) та 86 493,15 грн. 28 % річних (з 27.12.2014 по 21.03.2016).
Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову, відповідач послався на те, що він належним чином виконав умови договору позики, однак в платіжному документі про перерахування коштів позивачу допущена помилка в графі "призначення платежу".
Висновки суду апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог колегія вважає правильними, з огляду на наступне.
Загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних осіб та банків, в тому числі і вимоги щодо заповнення розрахункових документів, платіжних доручень регламентуються Інструкцією про безготівкові в Україні в національній валюті , яка затверджена постановою правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 року (надалі - інструкція).
Відповідно до п.2.1 інструкції, розрахункові документи складаються на бланках, форми яких наведені в додатках до даної Інструкції. Реквізити розрахункових документів за цими формами заповнюються згідно вимог додатку 8 до цієї Інструкції та відповідно до її глав. При цьому, згідно п.2.3 Інструкції, відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ подала його до обслуговуючого банку.
Зокрема, згідно п.3.1 Інструкції, платіжне доручення, одним із реквізитів якого є графа "призначення платежу", оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 Інструкції.
В силу п.3.8 Інструкції, реквізит "призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. При цьому, платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "призначення платежу".
Отже, допустимим доказом призначення грошових коштів, що перераховуються, є відповідний платіжний документ з даними щодо призначення платежу, у даному випадку платіжне доручення № 326 від 13.11.2014 з призначенням платежу „повернення коштів згідно договору № 412 від 12.09.2013р.".
Відповідно до п. 2.29 Інструкції, платник має право відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами банку. Платник може змінити реквізит "призначення платежу".
Вказана норма чинного законодавства врегульовує порядок зміни призначення платежу, а відтак і відповідні правові наслідки у формі зміни документів, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу та їх зарахування останнім.
Сервіси для юристів