Постанова ВГСУ від 22.11.2016 року у справі №910/4754/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року Справа № 910/4754/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Кравчук Г.А., Рогач Л.І.за участю представників:від позивача:Куценко А.О. - дов. №9-С від 08.12.2015р.;від відповідача:Йосипишин Р.В. - дов. №875 від 28.12.2015р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016р.у справі господарського суду№910/4754/16 міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "САН ІнБев Україна"до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"простягнення 240 441,07грн.В С Т А Н О В И В:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "САН ІнБев Україна", звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення 240 441,07грн., з яких 171 743,62грн. - збитки по відшкодуванню вартості втраченого зерна та 68 697,45грн. - збитки у вигляді різниці в загальній вартості зерна, яке було придбано замість зерна, втраченого відповідачем.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.04.2016р. у справі №910/4754/16, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016р. у справі №910/4754/16, вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 240 441,07грн. збитків. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", з прийнятою постановою апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити без змін судове рішення місцевого господарського суду. Також скаржником було заявлено клопотання в порядку ст. 1211 ГПК України про зупинення виконання оскаржуваної постанови апеляційної інстанції до закінчення її перегляду в порядку касації.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.10.2016р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду. Заявлене скаржником клопотання в порядку ст. 1211 ГПК України залишено без розгляду з огляду на відсутність доказів відкриття виконавчого провадження.

Ухвалою від 18.10.2016р. Вищий господарський суд України відклав розгляд касаційної скарги.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.11.2016р. задоволено клопотання відповідача про продовження строку розгляду касаційної скарги по даній справі, продовжено строк її розгляду на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд касаційної скарги.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 22.11.2016р. представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги, представник позивача - заперечував проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на виконання зобов'язань за договором складського зберігання зерна від 22.07.2014р. №15, укладеного між Публічним акціонерним товариством "САН ІнБев Україна" (позивач) та Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (відповідач), в період з 22.08.2014р. по 19.09.2014р. позивачем передано на зберіганні відповідачу зерно 3 класу в кількості 2 338,362 тон (що підтверджується актами передачі №2 від 22.08.2014р., №3 від 22.08.2014р., №8 від 10.09.2014р., №9 від 10.09.2014р., №11 від 19.09.2014р. та №12 від 19.09.2014р., які підписані сторонами та скріплені відбитками їх печаток).

Листом від 02.09.2015р. №290 відповідач повідомив позивача про виявлення нестачі зерна в кількості 65 551 тон. В підтвердження факту нестачі зерна відповідачем надана копія акту зачистки від 21.08.2015р. №12.

Судами також встановлено, що зерно в кількості 65 551 тон придбане позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІМ-Є" за ціною 2620,00грн. з ПДВ за тону, на підставі договору поставки від 08.08.2014р. №080814, з урахуванням додаткової угоди №2.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно вимог статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України унормовано, що договір є обов'язковим до виконання.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для збереження схоронності речі (ст. 942 ЦК України).

Згідно зі ст. 950 ЦК України за втрату або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Положеннями ст. 951 ЦК України визначено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Статтею 33 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" визначено, що за втрату, нестачу зерна прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством. Зерновий склад звільняється від відповідальності за втрату, нестачу зерна, викликаних непереборною силою.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею зерна, відшкодовуються зерновим складом: за втрату та нестачу зерна - у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна.