ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2014 року Справа № 910/14970/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 27.08.2014 за заявоюФізичної особи - підприємця ОСОБА_4про забезпечення позовуу справі№ 910/14970/14 Господарського суду міста Києваза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4до Приватного акціонерного товариства "Київстар"провизнання частково недійсним пункту 10.4 договору оренди № 2 від 01.08.2013 за участю представників сторін:
позивача: не з'явилися
відповідача: Алдошина Н.О., дов. від 03.02.2014 № 81
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київстар" про визнання недійсним пункту 10.4 договору оренди № 2 від 01.08.2013 в тій частині, що орендодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір, направивши орендареві повідомлення про розірвання не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати розірвання цього договору.
Також позивачем до суду першої інстанції подана заява про забезпечення позову, у якій позивач просив вжити заходи до забезпечення вказаного позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії, спрямовані на примушування позивача підписувати акт приймання-передачі нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, 1-й поверх, кімнати №№ 125, 124, 123, 122, 121, 120, 119, 118, 117, 116, 115 та частина кімнати № 114 загальною площею 181,97 кв.м., який є предметом договору оренди № 2 від 01.08.2013; заборони вчиняти дії, спрямовані на звільнення позивачем цього нежитлового приміщення; заборони відповідачу створювати перешкоди у використанні позивачем зазначеного приміщення; заборони відповідачу укладати договори оренди вказаного нежитлового приміщення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2014 у справі № 910/14970/14 (суддя Літвінова М.Є.) заяву Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково; з метою забезпечення позову заборонено Приватному акціонерному товариству "Київстар" вчиняти дії, спрямовані на звільнення Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, 1-й поверх, кімнати №№ 125, 124, 123, 122, 121, 120, 119, 118, 117, 116, 115 та частини кімнати № 114 загальною площею 181,97 кв.м, яке є предметом договору оренди № 2 від 01.08.2013; заборонено Приватному акціонерному товариству "Київстар" створювати перешкоди у використанні Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, 1-й поверх, кімнати №№ 125, 124, 123, 122, 121, 120, 119, 118, 117, 116, 115 та частини кімнати № 114 загальною площею 181,97 кв.м., яке є предметом договору оренди № 2 від 01.08.2013.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2014 у справі № 910/14970/14 (колегія суддів у складі: головуючого судді Ропій Л.М., суддів Сітайло Л.Г., Рябухи В.І.) ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2014 у справі № 910/14970/14 скасовано в частині задоволення заяви Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про вжиття заходів забезпечення позову; у задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про забезпечення позову у справі № 910/14970/14 відмовлено повністю.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2014 у справі № 910/14970/14, ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2014 у цій справі залишити в силі.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вказує на порушення апеляційним господарським судом її права на справедливий та публічний розгляд апеляційної скарги у зв'язку із відмовою у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.
До Вищого господарського суду України надійшло клопотання Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про відкладення розгляду касаційної скарги, яке мотивоване неможливістю явки скаржника у судове засідання суду касаційної інстанції.
З огляду на визначені у ГПК повноваження Вищого господарського суду України як касаційної інстанції, враховуючи те, що неявка скаржника не перешкоджає розгляду скарги, а також виходячи з того, що передбачений ГПК строк розгляду касаційної скарги спливає 23.10.2014, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Предметом позову у даній справі є позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним пункту 10.4 договору оренди № 2 від 01.08.2013 в частині права відповідача достроково в односторонньому порядку розірвати договір оренди.
Обґрунтовуючи підстави вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилався на те, що на підставі п. 10.4 договору оренди відповідач листом від 04.06.2014 за № 6708/0/09/06/02/01 повідомив його про дострокове припинення дії договору оренди з 01.08.2014, у відповідь на який позивач зазначив про незгоду щодо припинення дії договору оренди; при цьому, вважаючи пункт 10.4 договору таким, що не відповідає положенням ч. 1 ст. 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання пункту 10.4 договору недійсним в частині права орендодавця достроково в односторонньому порядку розірвати договір.
Позивач вказує, що після отримання ним вищезгаданого листа відповідача існує реальна загроза в період з 01.08.2014 перешкоджання позивачу у використанні нежитлового приміщення, яке є предметом договору оренди № 2 від 01.08.2013; відповідачем було запропоновано позивачу звільнити орендоване приміщення та продати обладнання за залишковою вартістю. Також позивач наголошує на тому, що об'єкт оренди використовується під кафе; в орендованому приміщенні наявне та використовується дороговартісне майно, і можливості позивача по забезпеченню його схоронності обмежені в силу правил внутрішнього трудового розпорядку відповідача, у зв'язку із чим невжиття заходів до забезпечення позову можуть мати наслідком припинення господарської діяльності позивача.
Частково задовольняючи заяву позивача та вживаючи заходи забезпечення позову шляхом заборони Приватному акціонерному товариству "Київстар" вчиняти дії, спрямовані на звільнення Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 орендованого приміщення та заборони створювати перешкоди у використанні позивачем цього приміщення, місцевий господарський суд погодився з наведеними у заяві про вжиття запобіжних заходів доводами позивача.
Скасовуючи частково ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходів до забезпечення позову.
Як передбачено статтею 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадженні у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії.
За своєю правовою природою забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів держави, територіальних громад, юридичних або фізичних осіб та застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.
Згідно із п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, провинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову; з цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви.
Сервіси для юристів