Постанова ВГСУ від 22.09.2015 року у справі №925/226/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року Справа № 925/226/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Малетича М.М., Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.06.2015у справі№925/226/15 господарського суду Черкаської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Украгротехдіагностика"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" простягнення 53 264,04 грн

за участю представників сторін

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгротехдіагностика" звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" про стягнення на підставі договору підряду № 1196 від 10.07.2014 року з відповідача заборгованості станом на 24.03.2015 року в сумі 53 264,04 грн., у тому числі: 38 160 грн. основного боргу, 7 004,71 грн. пені, 7 403,29 грн. індексу інфляції, 696,29 грн. 3% річних, а також відшкодування судових витрат - 5 000 грн. вартості адвокатських послуг та 1 827 грн. судового збору (згідно з заявою від 16.03.2015 про збільшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду Черкаської області від 09.04.2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 у справі № 925/226/15, позов задоволено частково, присуджено до стягнення з ТОВ "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" на користь ТОВ "Украгротехдіагностика" 38 160 грн. основного боргу, 5 204,40 грн. пені, 7 403,29 грн. інфляційних втрат, 696,29 грн. 3% річних, 6 827 грн. судових витрат. В частині стягнення 1 800,31 грн. пені - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ТОВ"Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 та рішення місцевого господарського суду від 09.04.2015 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 10.07.2014 року між ТОВ "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" (замовник, відповідач) та ТОВ "Украгротехдіагностика" (підрядник, позивач) уклали договір підряду № 1196.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2, 2.3, 2.6 договору передбачено, що плата за виконання робіт погоджується сторонами в додаткових угодах до цього договору. Ціна відповідає рівню звичайних цін. Сторони обізнані про ціни, що склалися на ринку. Сума грошових коштів, що підлягають до сплати підряднику, відображається в актах приймання-передачі виконаних робіт. Замовник здійснює розрахунки за виконані роботи шляхом прямого перерахування грошових коштів на рахунок підрядника протягом 10 банківських днів з моменту підписання Акту приймання-передачі виконаних робіт. Сума Договору визначається як сума всіх підписаних сторонами Актів приймання-передачі виконаних робіт та товарно-транспортних накладних, що є первинними документами за цим Договором та фіксують факти здійснення господарських операцій за ним та є його невід'ємною частиною

Пунктами 3.1, 3.2, 3.3 Договору сторони погодили, що за фактом виконання робіт підрядник надає замовнику Акт приймання-передачі виконаних робіт з прикладенням до нього рахунку. Моментом виконання роботи є дата підписання Акта приймання-передачі виконаних робіт. Протягом п'яти днів після отримання документів, зазначених в п. 3.1 цього Договору, замовник направляє виконавцю підписаний варіант Акта приймання-передачі виконаних робіт. У випадку недотримання вказаного строку Акт приймання-передачі виконаних робіт вважається прийнятим замовником.

15.07.2014 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої підрядник зобов'язався надати, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити сільськогосподарські послуги по збиранню ріпака, ціна за 1 га - 450 грн., кількість - 339 га, сума без ПДВ - 152 550 грн. Дизельне паливо надається підряднику з розрахунку не більше 15 літрів на 1 га. Строк надання послуг з 14.07.2014 по 24.07.2014, зазначений строк за домовленістю сторін може змінюватись у випадку несприятливих погодних умов. В такому випадку виконавець звільняється від відповідальності за порушення строків надання послуг.

19.07.2014 працівниками позивача було складено акт про те, що за період з 14.07.2014 по 18.07.2014 двома комбайнами було зібрано врожай озимого ріпаку на полі № 12 площею 84,8 га, за даний час було видано 1337 л дизельного палива .

21.07.2014 позивач за вих. № 43/07-1 направив відповідачу лист з доданим актом прийому-передачі виконаних робіт № ОУ-0000024 від 21.07.2014 по збиранню врожаю ріпаку на площі 84,8 га, сума без ПДВ 38160 грн. та рахунком-фактурою № СФ-000252 від 21.07.2014.

Відповідач отримав лист з актом і рахунком 24.07.2014, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, однак акт не підписав, вартість наданих послуг не оплатив

В подальшому 12.09.2014 року позивач направив відповідачу вимогу про погашення заборгованості за договором в сумі 38160 грн. протягом 3-х банківських днів .

На вказану вимогу позивач отримав відповідь, в якій відповідач заборгованість не визнав та вказав на неналежне виконання саме позивачем умов договору, тому вартість робіт пропонував знизити на 50% від зазначеної.

Звертаючись з позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, у зв'язку з чим в нього виникла заборгованість у розмірі 38160 грн., яку він просив стягнути на його користь, а також просив стягнути на його користь суму інфляційних, річних та пеню відповідно до умов договору та чинного законодавства, а також відшкодувати судові витрати та адвокатські послуги.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, виходив з того, що заявлена до стягнення сума заборгованості підтверджується матеріалами справи, доведена позивачем належними доказами та не спростована відповідачем. Оскільки позивачем було доведено факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань за укладеним договором, вимоги щодо стягнення з останнього суми річних та інфляційних за прострочення оплати є правомірними та обґрунтованими. Крім того, місцевий суд, дослідивши справу, прийшов до висновку, що здійснене позивачем нарахування пені за період з 12.08.2014 по 24.03.2014 здійснений без врахування положень ст. 232 ЦК України, тому місцевий суд здійснив її перерахування та задовольнив в цій частині позовні вимоги частково , стягнувши на користь позивача пеню у розмірі 5204,40 грн. за шість місяців прострочення як передбачене чинним законодавством.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Зобов'язання, відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, можуть виникати, зокрема із договорів та інших правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.