ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2015 року Справа № 917/53/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. Вовка І.В. Грека Б.М. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.05.2015у справі№917/53/15за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро"доСелянського (фермерського) господарства "Криниця"простягнення 338737,24 грн. за участю представників сторін:
від позивача: Бонтлаб В.В. - за довіреністю;
від відповідача: Антіхович В.В. - за довіреністю.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.02.2015 року по справі №917/53/15 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства "Криниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія - Агро" 150887,95 грн. основного боргу, 143343,55 грн. дооцінки вартості неоплаченого товару, 8185,15 грн. 36% річних, 6143,00 грн., 30177,59 грн. штрафу, 6774,74 грн. витрат по сплаті судового збору.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 рішення господарського суду Полтавської області від 03.02.2015 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства "Криниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія - Агро" 13967,33 грн. дооцінки вартості неоплаченого товару та 279,12 грн. судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат за розгляд апеляційної скарги.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 скасувати, рішення господарського суду Полтавської області від 03.02.2015 залишити в силі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 11.12.2013 року між ТОВ "Імперія - Агро" (постачальник) та Селянським фермерським господарством "Криниця" (покупець) укладено договір поставки №ПО-3/14, згідно якого в терміни, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобов'язався прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.
За даним договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначається додатками та/або накладними та/або рахунками-фактури, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.1. договору).
Відповідно до п. 2.2. договору, ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається в залежності від виду товару (Засоби Захисту Рослин (ЗЗР), Насіння, Насіння Вітчизняного виробництва, Міндобрива та Мікродобрива.
Загальна сума договору визначається сукупністю додатків та/або накладних та/або рахунків-фактур, що зазначені в п. 2.1. договору та які є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжностей даних у додатках щодо кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній, перевагу має видаткова накладна (п. 2.3. договору).
Так, відповідно до умов договору, позивач передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 827008,95 грн., що підтверджується видатковими накладними №204 від 13.03.2014 року, на суму 143804,00 грн., №1245 від 07.04.2014 року, на суму 89395,20 грн., №1244 від 07.04.2014 року, на суму 16130,00 грн., №1231 від 07.04.2014 року, на суму 364776,40 грн., №1229 від 07.04.2014 року, на суму 65818,40 грн., №2236 від 23.04.2014 року, на суму 133524,14 грн., №2235 від 23.04.2014 року, на суму 23680,80 грн.
Крім того, позивачем та відповідачем були відкориговані ціни на отримані товари, що підтверджується наступними розрахунками: розрахунок коригування №337 від 19.09.2014 р. на суму - 3789,91 грн., розрахунок коригування №338 від 19.09.2014 р. на суму - 1921,16 грн., розрахунок коригування №339 від 19.09.2014 р. на суму - 346,64 грн., розрахунок коригування №340 від 19.09.2014 р. на суму - 683,83 грн., розрахунок коригування №341 від 19.09.2014 р. на суму - 508,92 грн., розрахунок коригування №342 від 19.09.2014 р. на суму - 2869,53 грн.
У матеріалах справи наявні платіжні доручення, які надані суду першої інстанції, в підтвердження часткової сплати відповідачем вартості отриманого ним товару на загальну суму 676121,00 грн.: платіжне доручення від 12.12.2013р. на суму 105629,20 грн., платіжне доручення від 17.01.2014р. на суму 25395,00 грн., платіжне доручення від 27.10.2014р. на суму 422516,80 грн., платіжне доручення від 27.10.2014р. на суму 101580,00 грн., платіжне доручення від 09.12.2014р. на суму 21000,00 грн., отже непогашеною залишилася сума основного боргу за договором поставки №ПО-3/14 від 11.12.2013 року у розмірі 150887,95 грн.
Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд, посилаючись на обґрунтованість позовних вимог та правильність розрахунків штрафних санкцій, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого господарського суду, вказав на передчасність такого висновку з огляду на те, що станом на відкриття провадження у справі відповідачем було повністю погашено суму основного боргу, що підтверджується платіжним дорученням №1 від 13.01.2015 року.
Крім того, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у стягненні штрафу, пені та 36% річних дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення відповідачем строків виконання зобов'язання, оскільки додаток №3 до договору поставки, яким сторони скоригували і погодили ціну конкретного товару, не містить умов щодо порядку розрахунків та не встановлює жодних строків для проведення оплати.
Щодо стягнення дооцінки вартості неоплаченого товару, суд апеляційної інстанції, враховуючи умови п. 3.3. договору, яким встановлено, що застосовується до усіх платежів курс продажу долара на день підписання додатку та на день перерахування коштів та здійснивши розрахунок, дійшов висновку, що належна сума дооцінки складає 13967,33 грн.
Колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції правомірним та таким, що відповідає матеріалам справи та фактичним обставинам, з огляду на наступне.
Так, під час розгляду справи в апеляційному порядку, судом встановлено, що станом на дату відкриття провадження у даній справі відповідачем повністю погашено суму основного боргу в сумі 150887,84 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1 від 13.01.2015, в зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції прийшов до правомірного висновку про відмову в задоволенні такої позовної вимоги.
Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, штрафу та 36% річних, колегія суддів також погоджується з правомірним висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору.
Додатками до договору №1 та №2 встановлено кінцеву дату оплати за поставлений товар 25.10. 2014 року.
Сервіси для юристів