Постанова ВГСУ від 22.07.2015 року у справі №908/5802/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2015 року Справа № 908/5802/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Іванової Л.Б.,розлянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю „ДТЕК Добропіллявугілля" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2015та на рішення господарського суду Запорізької області від 16.02.2015у справі№908/5802/14 господарського суду Запорізької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій № 1"доТовариства з обмеженою відповідальністю „ДТЕК Добропіллявугілля"про стягнення 45 517,67 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача повідомлений, але не з'явився;

- відповідача повідомлений, але не з'явився;

Розпорядженням секретаря першої судової палати від 21.07.2015№02-05/494 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад суддів: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л. (доповідач), Іванова Л.Б.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.02.2015 у справі №908/5802/14 (суддя Місюра Л.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2015 (судді: Істоміна О.А., Білецька А.М., Горбачова Л.П.), задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій № 1" (надалі позивач/ПАТ ""Завод залізобетонних конструкцій № 1") до Товариства з обмеженою відповідальністю „ДТЕК Добропіллявугілля" (надалі відповідач/скаржник/ТОВ „ДТЕК Добропіллявугілля"); за рішенням, з відповідача стягнуто на користь позивача 45 517,67 грн.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи, проте не скористалися своїм процесуальним правом бути присутніми у судовому засіданні.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом даного спору з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 19.01.2015 є вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 37 919,83 грн., 3 602,66 грн. пені, 403,35 грн. 3 % річних, 3 591,83 грн.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на порушення виконання відповідачем договору постачання №ДУ-2014/222-КП/22(14) в частині здійснення розрахунків за отриману продукцію (обладнання виробничо-технічного призначення).

Згідно з положеннями ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до приписів ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Статтями 525, 526 ЦК України також унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Відповідно до приписів ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського кодексу України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського Кодексу України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Частиною 2 ст. 343 ГК України визначено, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Згідно із ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.