Постанова ВГСУ від 22.07.2014 року у справі №910/25194/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2014 року Справа № 910/25194/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Малетича М.М., Круглікової К.С. (доповідач), Нєсвєтової Н.М. розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 рокуу справі№ 910/25194/13 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Лайн" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Джеррад Україна"провизнання договору про відступлення права вимоги недійсним

за участю представників сторін

від позивача: Савицька С.С.,

від відповідача 1: Бердило І.П.,

від відповідача 2: не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Лайн", Товариства з обмеженою відповідальністю "Джеррад Україна" про визнання договору від 27.07.2012 року про відступлення права вимоги недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.03.2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 року у справі № 910/25194/13, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 року та рішення місцевого господарського суду від 04.03.2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 01.03.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Джеррад Україна" (орендар, первісний кредитор) та Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (суборендар), назва якого на виконання вимог Закону України "Про акціонерні товариства" була змінена на Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" - було укладено договір суборенди, відповідно до умов якого орендар передає суборендареві для цілей розміщення офісу суборендаря за плату та на строк, встановлений в цьому договорі, нежитлове приміщення загальною площею 1624, 56 квадратних метрів, розташоване на першому, третьому та четвертому поверхах будинку, за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21, літ. "Г".

Умовами п. 2.1.2, 2.1.3 договору, строк суборенди становив 2 роки та 360 днів та завершувався 24 лютого 2012 року.

Незважаючи на закінчення строку дії договору (24.02.2012 року), позивач продовжував фактичне користування приміщенням без підписання відповідної письмової угоди про це з орендарем, що підтверджується нотаріально завіреним актом комісії від 13.07.2012 року за реєстровим № 593-599, наявним в матеріалах справи, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Офіс Лайн", Товариством з обмеженою відповідальністю "Джеррад Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Валгрі", яким встановлено порушення договірних умов Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" щодо повернення орендованого майна та сплати коштів за користування майном.

У зв'язку з порушенням Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" зобов'язання щодо повернення приміщення орендодавцю у визначений договором суборенди строк, та не здійсненням оплати з орендних платежів за період фактичного користування приміщенням з 25.02.2012 року по 16.07.2012 року, на підставі п. 3.6.3. договору суборенди, Товариством з обмеженою відповідальністю "Джеррад Україна" нараховано неустойку у розмірі 14647788,04 грн. вартості подвійної орендної плати за фактичне користування зазначеним приміщенням.

Судами також встановлено, що 27.07.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Офіс Лайн" (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Джеррад Україна" (первісний кредитор, орендар) було укладено договір про відступлення права вимоги.

Згідно з п. 1.1 зазначеного договору, первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги у розмірі 14647788,04 грн. в якості неустойки за порушення Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк", (28.04.2010 року рішенням Загальних зборів акціонерів найменування банку змінено на Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк"), зобов'язання щодо повернення орендованого приміщення, яке належить первісному кредиторові згідно договору суборенди нежитлового приміщення загальною площею 1624,56 квадратних метрів, розташованого на першому, третьому та четвертому поверхах будинку (далі - "приміщення"), за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21, літ. "Г", укладеним 01.03.2009 року з первісним кредитором та стає кредитором за основним договором.

Відповідно до п. 1.3 договору новий кредитор одержав право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника реального та належного виконання всіх зобов'язань за основним договором, що існують на момент укладення даного договору та/або з'являються відповідно до його умов в майбутньому.

Крім того, умовами договору суборенди від 01.03.2009 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Джеррад Україна" та Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" не заборонено можливість здійснення заміни кредитора у зобов'язанні, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Позивач, звертаючись з даним позовом, просив суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 27.07.2012 року, оскільки він вважав, що право вимоги, яке виникло внаслідок укладення вказаного договору, є неіснуючою вимогою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що договір про відступлення права вимоги від 27.07.2012 року відповідає вимогам ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України та ст.ст. 512, 513, 517, 628, 638, 640 Цивільного кодексу України та не містить жодних умов, за яких може бути визнаний судом недійсним.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою ст. 203 цього Кодексу.

Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, але не створюють цих наслідків, внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.