Постанова ВГСУ від 22.06.2016 року у справі №910/29234/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року Справа № 910/29234/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Київгума" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 5 квітня 2016 року у справі №910/29234/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Київгума" до відкритого акціонерного товариства "Меридіан" ім. С.П. Корольова про стягнення суми, -

Встановив:

У листопаді 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Київгума" звернулось до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з відкритого акціонерного товариства "Меридіан" ім. С.П. Корольова 6 400 грн. попередньої оплати, сплаченої за договором підряду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 1 лютого 2016 року у справі №910/29234/15 позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 6 400 грн. попередньої оплати та 1 218 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 5 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача 1 339,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 18 травня 2015 року між ТОВ "Київгума", як замовником, та ВАТ "Меридіан", як виконавцем, укладено договір виконання робіт, за умовами якого виконавець зобов'язався за завданням замовника, зокрема, переробити нижні матриці пресформ за кресленнями замовника 1880-51467.01 в кількості 48 штук, шляхом фрезерування, шліфування, електроерозія, полірування перед нанесенням хромового покриття, нанесення хромового покриття, остаточного полірування.

Термін виконання робіт, відповідно до п. 1.3. договору, складає 216 календарних днів з правом дострокового постачання з моменту підписання договору. На кожну мінімальну партію нижніх матриць пресформи надано 18 календарних днів (мінімальна партія складає 4 нижні матриці).

Загальна вартість договору складає 768 038,40 грн. з ПДВ 20%, в т.ч. ПДВ 20% - 128 006 грн. (п. 1.5. договору), при цьому, п. 3.1. договору сторони погодили, що розрахунок за виконання робіт замовник виплачує виконавцю за кожну окрему партію: 10% вартості - авансом протягом 5 банківських днів після виставлення рахунку, а 90% - протягом 5 банківських днів після проведення тестування у замовника, отримання зразків продукції, що відповідають необхідним вимогам та складання Акту з якості виконаних робіт.

Відповідно до п. 4.2. договору, порушення договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених його змістом. Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою (п.6.4. договору).

Пунктом 6.5. передбачено, що договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному в Україні законодавстві.

На виконання договору, позивач платіжним дорученням №2208 від 28 травня 2015 року перерахував відповідачу 6 400 грн., однак відповідач порушив строки виконання передбачених договором робіт.

В листі №01пр-106 від 23 вересня 2015 року позивач просив відповідача виконати передбачені договором роботи, у відповідь на що, відповідач листом №12/1138 від 21 вересня 2015 року зазначив нові терміни виконання робіт у строк 22-25.09.2015 року.

Листом №01пр-112 від 1 жовтня 2015 року позивач просив відповідача повернути сплачені ним 75 566 грн. за договорами №18 від 28 квітня 2015 року та №б/н від 18 травня 2015 року, в якому також зауважив, що вказані договори вважаються розірваними.

Відповідач у листі №12/1219 від 8 жовтня 2015 року висловив заперечення щодо розірвання договорів та гарантував виконання робіт у зазначені в листі №12/1138 від 21.09.2015 строки.

25 січня 2016 року сторони склали акт №3 прийому-передачі обладнання, а саме чотирьох нижніх матриць пресформ, які позивач, після випробувань, повернув у зв'язку із невідповідністю виконаних робіт умовам договору та неможливістю застосування виробів за їх призначенням.

Предметом позову у цій справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми авансу, сплаченого за виконання підрядних робіт у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору та відмовою позивача від договору.

Місцевий господарський суд, посилаючись на положення ст.ст. 11, 651, 653, 837, 849 Цивільного кодексу України, ст. 173, 193 Господарського кодексу України, вказавши про те, що відповідач порушив встановлені договором строки, а саме 18 денний термін, виконання робіт з виготовлення продукції, яка між тим не відповідала вимогам договору щодо її якості, дійшов висновку про наявність у позивача підстав для відмови від договору та підстав для повернення позивачу сплаченого ним авансу за 4 одиниці нижніх матриць пресформ.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та посилаючись на те, що умовами договору сторони погодили строк виконання замовлення протягом 216 календарних днів, відповідач неодноразово повідомляв позивача про поважні причини неможливості виконання ним у строк замовлення, зазначав нові терміни виконання робіт, встановлених договором, виготовив та згідно накладної №01524 від 14 грудня 2015 року передав замовнику оснащення, яке після усунення виявлених недоліків, згідно спільного акту перевірки знаходиться у ТОВ "Київгума", посилаючись на положення ст.ст. 11, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України, дійшов висновку про виконання відповідачем зобов'язань покладених на нього умовами договору, скасував рішення місцевого господарського суду як таке, що не відповідає фактичним обставинам справи, що мають значення для справи та прийняте за неправильного застосування норм матеріального права, та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що правовідносини, які склались між сторонами, мають регулюватись положеннями глави 61 ЦК України, та зокрема, загальними положеннями про підряд.

Пункт 1 ст. 837 ЦК України визначає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.