Постанова ВГСУ від 22.04.2015 року у справі №б8/191-10

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2015 року Справа № Б8/191-10

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Погребняка В.Я.,розглянувши касаційну скаргуУправління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області на постанову та ухвалувід 24.02.2015 Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2014 господарського суду Київської областіу справі№ Б8/191-10 господарського суду Київської області

за заявою до Приватного акціонерного товариства "Росава", м. Біла Церква Відкритого акціонерного товариства "Росава", м. Біла Церквапробанкрутстворозпорядник майнаарбітражний керуючий Кіцул Сергій Богданович, м. Київ

в судовому засіданні взяли участь представники:

1) Управління Пенсійного фонду України

у м. Білій Церкві Київської області - Синебок І.С., довір.,

2) Приватне акціонерне товариство "Росава" - Поліщук А.А., довір.,

3) Відкрите акціонерне товариство "Росава" - розпорядник майна - арбітражний керуючий

Кіцул С.Б., посв.; Кваша В.Ю., довір.,

4) Генеральна прокуратура України - Суходольський С.М., посв.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.12.2010 порушено провадження у справі № Б8/191-10 про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Росава" (далі - Боржник, ВАТ "Росава") за заявою приватного акціонерного товариства "Росава" в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Кредиторські вимоги Управління Пенсійного Фонду України у м. Білій Церкві до ВАТ "Росава" розглядались судами неодноразово, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасовувались Вищим господарським судом України постановами від 12.02.2014 та від 23.07.2014 з передачею справи в цій частині на новий розгляд до місцевого суду.

При новому розгляді справи в частині кредиторських вимог Управління Пенсійного Фонду України у м. Білій Церкві до Боржника ухвалою господарського суду Київської області від 14.11.2014 (суддя - Антонова В.М.) визнано вимоги Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві (далі - Фонд) до Боржника частково - на загальну суму 5 707 790,52 грн., з яких: 5 698 903,06 грн. - четверта черга задоволення вимог кредиторів, та 8 887,46 грн. - шоста черга задоволення вимог кредиторів. Зобов'язано розпорядника майна боржника включити до реєстру грошових вимог кредиторів Боржника визнані судом кредиторські вимоги Фонду.

Не погодившись частково із цією ухвалою суду, Фонд звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу господарського суду Київської області від 14.11.2014 скасувати в частині невизнання та невключення в реєстр вимог кредиторів вимог Фонду в розмірі 5 416 101,15 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати та включити кредиторські вимоги Фонду до реєстру вимог кредиторів Боржника в сумі 5 416 101,15 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 (головуючий суддя - Верховець А.А., судді: Остапенко О.М., Разіна Т.І.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Київської області від 14.11.2014 - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями попередніх інстанцій, Фонд звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Київської області від 14.11.2014, постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 в частині невизнання та невключення в реєстр вимог кредиторів кредиторських вимог Фонду в розмірі - 5 416 101,15 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким визнати та включити кредиторські вимоги Фонду до реєстру вимог кредиторів Боржника в сумі 5 416 101,15 грн.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема п. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст. 100 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також норм процесуального права - ст.ст. 42, 43 ГПК України.

У запереченні на касаційну скаргу приватне акціонерне товариство "Росава" вважає ухвалу господарського суду Київської області від 14.11.2014, постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 обґрунтованими та законними, а касаційну скаргу Фонду такою, що не підлягає задоволенню.

Заслухавши пояснення представників сторін та Генеральної прокуратури України, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи при новому розгляді рішення про часткове визнання кредиторських вимог Фонду до Боржника на загальну суму 5 707 790, 52 грн. із визначенням черговості їх задоволення, місцевий суд вказав, що спірні вимоги складають заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списками № 1 та № 2, що виникла у період з січня 2008 року по січень 2011 року, а також заборгованість зі сплати фінансових санкцій та пені. При цьому, суд першої інстанції, пославшись на висновок проведеної у справі судово-економічної експертизи № 10839/10840/11-45 від 05.04.2012, встановив, що останнім підтверджуються вимоги Фонду до Боржника на суму 5 976 835, 41 грн. (за період з січня 2008 року по грудень 2010 року), яка має бути зменшена на суму 277 932,35 грн. відшкодування за грудень 2010 року, що має поточний характер в розумінні приписів ст. 1 Закону про банкрутство і не може бути внесена до реєстру, як вимоги конкурсного кредитора. При цьому, за висновком суду підлягають відхиленню вимоги Фонду в сумі 4 564 181,53 грн., нарахованій як відшкодування по особам, яким пенсія була призначена до 01.01.2004, а також в сумі 851 919, 62 грн. - відшкодування по особам, яким пенсія призначена згідно ст. 100 Закону України "Про пенсійне забезпечення", 277 932,35 грн. - поточні вимоги за грудень 2010 року, 516 053,21 грн. - поточні вимоги за січень 2011 року.

Апеляційний суд вказані висновки підтримав у повному обсязі та додав, що висновок експерта є єдиним кваліфікованим засобом доказування в межах заявлених вимог Фонду і повинен братись судом до уваги згідно ст. 34 ГПК України.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із вказаними висновками судів, оскільки при новому розгляді справи (вдруге), ці висновки зроблені з неповним з'ясуванням обставин справи, а також із неналежним застосуванням норм ч. 1 ст. 11112 ГПК України - стосовно вказівок касаційного суду в постанові у даній справі від 23.07.2014.

Так, за результатами нового розгляду, місцевий суд дійшов висновку про те, що вимоги Фонду є такими, що частково підтверджуються належними доказами та наявними у справі документами, однак, не зазначив, якими саме доказами та документами. Посилаючись на висновки судово-економічної експертизи № 10839/10840/11-45 від 05.04.2012, суд першої інстанції не надав будь-якої правової оцінки іншим доказам у справі, що не відповідає вимогам ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та порушує приписи ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів.

При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 5 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими ст. 43 цього Кодексу. Зокрема, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України у мотивувальній частині рішення господарського суду вказуються, зокрема, обставини справи, встановлені господарським судом; докази, на підставі яких прийнято рішення; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін.