Постанова ВГСУ від 22.04.2015 року у справі №927/1699/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2015 року Справа № 927/1699/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства "Діловий центр"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.02.2015у справі № 927/1699/14 Господарського суду Чернігівської області за позовомКомунального підприємства "Діловий центр"до Фізичної особи підприємця ОСОБА_4провикладення пунктів 3.10, 5.1.13 договору від 24.09.2014 № 21/14 в редакції позивача

в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачаДайнеко В.І.- - відповідачаОСОБА_6В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2014 року Комунальне підприємство "Діловий центр" звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовною заявою до Фізичної особи підприємця ОСОБА_4, в якій просило суд врегулювати розбіжності, які виникли між сторонами під час укладення договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області № 21/14 від 24.09.2014 та викласти пункти 3.10, 5.1.13 договору в редакції, запропонованій позивачем.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 09.12.2014 (суддя Фетисова І.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 (головуючий Гаврилюк О.М., судді: Коротун О.М., Сулім В.В.) у даній справі в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів, Комунальне підприємство "Діловий центр" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Фізична особа підприємець ОСОБА_4 не скористалась правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.09.2014 Комунальне підприємство „Діловий центр" Чернігівської обласної ради (орендодавець; позивач у справі) та Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (орендар; відповідач у справі) уклали договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області № 21/14, за умовами якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення в будівлі кінотеатру „ІНФОРМАЦІЯ_1", що є об'єктом спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Чернігівської області, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 та перебуває в господарському віданні Комунального підприємства „Діловий центр" Чернігівської обласної ради.

Вказаний договір підписаний відповідачем з протоколом розбіжностей по пунктам 3.10., 5.1.13., який одержаний позивачем 03.10.2014, про що зазначає сам позивач у позовній заяві (а.с.2).

Не погоджуючись з протоколом розбіжностей, позивач повідомив відповідача про намір передати до суду розбіжності, які виникли при укладанні договору, що залишилися неврегульованими.

Листом № 09 від 20.10.2014 відповідач надав свою згоду щодо врегулювання розбіжностей на вирішення господарського суду.

В своєму позові позивач не погоджується із запропонованою відповідачем редакцією договору в частині пунктів 3.10., 5.1.13 і вважає, що останній повинен був підписати договір саме в запропонованій ним редакції.

Колегія вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Частинами 1, 3, 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частин першої, другої статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно із частинами 1 - 5 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Відповідно до частини сьомої статті 181 Господарського кодексу України, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Статтею 187 Господарського кодексу України передбачено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

На підставі поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що розбіжності, які залишилися неврегульованими при укладанні договору, були передані позивачем до суду із пропуском двадцятиденного строку, встановленого частиною сьомою статті 181 Господарського кодексу України, що в свою чергу свідчить про прийняття позивачем пропозицій відповідача, викладених в протоколі розбіжностей до договору оренди нерухомого майна № 21/14 від 24.09.2014.

Зазначені обставини є достатніми для відмови у задоволенні позову.

Доводи, які викладені у касаційній скарзі не спростовують наведених висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові слід залишити без змін з мотивів викладених у даній постанові.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.