ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 березня 2016 року Справа № 910/17698/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Катеринчук Л.Й. (головуючого), Ткаченко Н.Г., Удовиченка О.С.розглянувши касаційну скаргуЗАТ "Київський проектно-вишукувальний інститут "Укркомундорпроект"на постанову та рішенняКиївського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 року Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 рокуу справі Господарського суду № 910/17698/15 міста Києваза позовомЗАТ "Київський проектно-вишукувальний інститут "Укркомундорпроект"доТОВ "Елай"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ "Докас"пророзірвання договору у судовому засіданні взяли участь представники :
ЗАТ "Київський проектно-вишукувальний інститут "Укркомундорпроект": Кирик В.К. (довіреність від 19.08.2015 року),ТОВ "Елай":не з'явилися,ТОВ "Докас":Клименко М.С. (довіреність №17 від 15.12.2015 року), Приходько А.С. (довіреність №16 від 15.12.2015 року).В С Т А Н О В И В :
10.07.2015 року ЗАТ "Київський проектно-вишукувальний інститут "Укркомундорпроект" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Елай" (далі - відповідача) про розірвання договору купівлі-продажу нежитлового будинку №18, літера Б, площею 211,9 кв.м. по АДРЕСА_1, укладеного 18.04.2003 року між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, з підстав, передбачених частиною 2 статті 651 та частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); витрати позивача зі сплати судового збору на суму 1 218 грн. покласти на відповідача (том 1, а.с. 3 - 91).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 року порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду у судовому засіданні на 29.07.2015 року, яке неодноразово відкладалося ухвалами суду (том 1, а.с. 2, 155, том 3, а.с. 3, 31).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ТОВ "Докас" (далі - третя особа), як кінцевого власника спірного нежитлового приміщення (том 3, а.с. 31).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 року (суддя Любченко М.О.) у задоволенні позову відмовлено з огляду на недоведення позивачем належними та достатніми доказами факту істотного порушення відповідачем, як покупцем, умов спірного договору щодо оплати повної вартості придбаного у позивача нерухомого майна, а також настання істотної зміни обставин, якими сторони спору керувалися при його укладенні, як підстав для розірвання оспорюваного правочину в судовому порядку (том 3, а.с. 54 - 59).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 23.09.2015 року та прийняти нове рішення, яким розірвати договір купівлі-продажу нежитлового будинку №18, літера Б, площею 211,9 кв.м. по АДРЕСА_1, укладеного 18.04.2003 року між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, стягнути з відповідача судові витрати позивача на суму 2 733, 80 грн., мотивуючи неповнотою з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального та процесуального права, а також невідповідністю висновків за змістом оскаржуваного рішення фактичним обставинам справи.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Гаврилюка О.М., суддів: Коротун О.М., Суліма В.В.) апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 року у даній справі - без змін з тих же підстав (том 3, а.с. 195 - 202).
Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 28.01.2016 року та рішення суду першої інстанції від 23.09.2015 року, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду в іншому складі суду, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій положень статей 651, 652 ЦК України, статті 28 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року), статей 35, 43, 82, 99, 101, 104 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Позивач зазначив про неповноту дослідження судами обставин справи на предмет фактичного виконання відповідачем обов'язку щодо оплати вартості спірного нерухомого майна та його прийняття від позивача за актом приймання-передачі, а також неналежну оцінку доводів позивача про одночасну наявність передбачених частиною 2 статті 652 ЦК України чотирьох умов для розірвання спірного договору від 18.04.2003 року у зв'язку з істотною зміною обставин та істотним порушенням відповідачем його умов внаслідок несплати повної вартості нежитлового приміщення впродовж дванадцяти років.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 28.01.2016 року та рішення суду першої інстанції від 23.09.2015 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників позивача - Кирика В.К. та третьої особи - Клименка М.С. та Приходька А.С., дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Положеннями статті 151 ЦК Української РСР від 18.07.1963 року (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору від 18.04.2003 року) передбачено, що в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР від 18.07.1963 року (в зазначеній редакції), за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 16.01.2003 року, який набрав чинності з 01.01.2004 року, передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Отже, до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем на підставі спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна у квітні 2003 року і не припинилися на момент набрання чинності ЦК України з 01.01.2004 року, застосовуються положення ЦК України щодо прав та обов'язків сторін (покупця та продавця) за оспорюваним договором.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.
Згідно з частинами 1, 2 статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Положеннями статті 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.
При цьому, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.
Така правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України від 21.02.2011 року у справі №9/219-09, від 23.05.2011 року у справі №53/325-09, від 27.02.2012 року у справі №2/52-09 та від 11.12.2012 року у справі №18/12/455-10.
Сервіси для юристів