Постанова ВГСУ від 22.02.2016 року у справі №910/16762/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2016 року Справа № 910/16762/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоЄвсікова О.О.,суддів:Кролевець О.А. (доповідач у справі), Попікової О.В.розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтергріт"на рішенняГосподарського суду міста Києва від 14.09.2015та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.12.2015у справі№910/16762/15 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтергріт"доПублічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Дочірнє підприємство "Інтергласт" Фірми "Гласт ГМБХ"провизнання поруки припиненоюза участю представників сторінвід позивача:Романюк Р.Г.від відповідача:Король В.В.від третьої особи:Єфімова О.М.

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтергріт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" про визнання припиненою поруки за договором поруки №9-П/13 від 06.03.2013. До участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Дочірнє підприємство "Інтергласт" Фірми "Гласт ГМБХ".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2015 (суддя Картавцева Ю.В.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 (колегія суддів у складі: Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В., Тищенко А.І.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтергріт" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушення норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

ПАТ "Укргазпромбанк" у своєму відзиві проти доводів касаційної скарги заперечило, посилаючись на їх необґрунтованість.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між ПАТ "Укргазпромбанк" (банк) та Дочірнім підприємством "Інтергласт" Фірми "Гласт ГМБХ" (позичальник) укладено договір банківського кредиту (кредитна лінія) №899-КЛ/06 від 27.02.2006 (далі - Кредитний договір).

З метою забезпечення виконання зобов'язань ДП "Інтергласт" фірми "Гласт ГМБХ" перед банком між ПАТ "Укргазпромбанк" (банк) та ТОВ "Інтергріт" (поручитель) укладено договір поруки №9-П/13 від 06.03.2013 (далі - Договір поруки), за умовами якого поручитель поручається перед банком за виконання третьою особою зобов'язань у повному обсязі щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються Договором банківського кредиту (кредитна лінія) №899-КЛ/06 від 27.02.2006 та будь-якими додатковими угодами до нього, що будуть укладені (у т.ч., які збільшують розмір/змінюють порядок виконання зобов'язання).

Згідно з п. 2 Договору поруки позивач поручився за належне виконання третьою особою своїх обов'язків перед банком за кредитною лінією з лімітом загальної заборгованості: в Євро - 800000 євро, в доларах США - 700000 доларів США, в гривнях - 980000 грн., кінцевий строк повернення яких - до 21.02.2014, та з щомісячною сплатою процентів за користування кредитом у розмірі: 12% річних при наданні кредиту в євро, 13% річних при наданні кредиту в доларах США, 21,5 % річних при наданні кредиту у гривні.

У подальшому до Кредитного договору вносились зміни шляхом укладення додаткових угод його сторонами. Зокрема, додатковою угодою №15 від 24.12.2013 викладено в новій редакції п.п. 1.1.2, 1.1.6, згідно з якою визначено кінцевий термін користування кредитом - 20.02.2015, та передбачено погашення кредиту відповідно до графіку погашення, встановленого в додатку №1 від 24.12.2013 до Кредитного договору.

Також 24.12.2013 між ПАТ "Укргазпромбанк" та ТОВ "Інтергріт" укладено додаткову угоду №1 до Договору поруки та викладено п. 2 Договору поруки в новій редакції, відповідно до якої згідно кредитного договору банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної мультивалютної відкличної кредитної лінії з лімітом заборгованості за кредитом в євро - 800000,00 євро, ліміт заборгованості за кредитом в доларах США - 700000,00 доларів США, ліміт заборгованості за кредитом в гривні - 875000,00 грн. з кінцевим строком повернення до 20.02.2015 та з щомісячною сплатою процентів за користування кредитом в розмірі: 12% річних при наданні кредиту в євро; 13% річних при наданні кредиту в доларах США; 21,5% річних при наданні кредиту в гривні; погашення кредиту здійснюється відповідно до графіку погашення встановленого у Додатку №1 від 24.12.2013 до Кредитного договору, який є невід'ємною його частиною.

Крім того додатковою угодою №22 від 30.12.2014 до Кредитного договору внесено зміни щодо строку сплати процентів, строку повернення кредитодавцю суми кредиту, а також змінено графік повернення кредиту, який є додатком №1 від 30.12.2014 до Кредитного договору. Зокрема, не змінюючи кінцевий строк повернення кредиту, який залишився 20.02.2015, сторони змінили розмір та строк повернення позичальником чергових платежів за кредитною лінією у гривні та кредитною лінією у доларах США.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, ТОВ "Інтергріт" заявило вимоги про визнання припиненою поруки за Договором поруки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України у зв'язку з внесенням за відсутності його згоди змін до Кредитного договору додатковою угодою №22 від 30.12.2014, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя за Договором поруки.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; припинення правовідношення тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом ст.ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.

Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, тому виходячи із загальних засад цивільного законодавства і господарського судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін, у разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого ст. 559 ЦК України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України (постанова Верхового Суду України від 21.05.2012 у справі №6-20цс11).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Тобто обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що припинення поруки спричинюють такі зміни умов основного зобов'язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає у разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

Водночас порука не припиняється, якщо поручитель надав свою згоду на зміну умов основного зобов'язання. Згода поручителя надається в порядку та у спосіб, який передбачений договором поруки.

Зокрема, у разі якщо поручитель під час укладення договору поруки погодив встановлення у майбутньому розміру процентної ставки за кредитним договором на підставі додаткових договорів, то таке встановлення процентної ставки за додатковими договорами не є збільшенням обсягу відповідальності поручителя і не може бути підставою для припинення договору поруки згідно зі ст. 559 ЦК України. Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17.01.2011 у справі №5020-10/012.

Дослідивши умови Кредитного договору та додаткової угоди №22 від 30.12.2014, суди першої та апеляційної інстанцій з'ясували, що у зв'язку зі зменшенням вказаною угодою розміру чергових платежів зі сплати суми кредиту збільшився залишок суми кредиту для нарахування відсотків за користування кредитними коштами, а відтак дійшли правильного висновку про збільшення у зв'язку з такими обставинами обсягу зобов'язань боржника та, відповідно, обсягу відповідальності поручителя.

Однак, як вже зазначалось, згідно з п. 1 Договору поруки позивач поручився перед банком за виконання позичальником зобов'язань у повному обсязі щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються Кредитним договором та будь-якими додатковими угодами до нього, що будуть укладені (у т.ч., які збільшують розмір/змінюють порядок виконання зобов'язання).

Тобто укладаючи Договір поруки, позивач як поручитель погодив збільшення у майбутньому розміру та зміну порядку виконання зобов'язань за Кредитним договором на підставі додаткових угод до нього та надав свою згоду на забезпечення порукою зобов'язань як за умовами існуючого Кредитного договору, так і зобов'язань, що можуть виникнути в майбутньому при укладенні додаткових угод до Кредитного договору.