Постанова ВГСУ від 21.12.2016 року у справі №922/785/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 922/785/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівАлєєвої I.B., Коробенка Г.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуХарківського апеляційного господарського судувід12.10.2016у справі№922/785/16Господарського судуХарківської областіза позовомКомунального підприємства "Харківські теплові мережі"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення суми

за участю

- позивача:Танчак Н.В. (довіреність від 10.05.2012),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (далі - позивач) просило, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач) за тимчасовим договором про постачання теплової енергії від 01.01.2004 № 757 - 40 127,62 грн. заборгованості, 2361,36 грн. пені, 573,57 грн. три відсотки річних, 659,10 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взятих на себе договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати за надані послуги з теплопостачання, у зв'язку з чим, у нього утворився борг на який були нараховані інфляційні втрати, три відсотки річних та пеня.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.05.2016 (суддя Присяжнюк О.О.) в позові відмовлено.

Оскарженою постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., судді Істоміна О.А., Пушай В.І.) вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийняте нове, яким позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу вказує на обґрунтованість оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не використав наданого законом процесуального права на участь у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.01.2004 між позивачем та відповідачем був укладений тимчасовий договір про постачання теплової енергії № 757, відповідно до умов пункту 1.1 якого позивач зобов'язався постачати відповідачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах на потреби, перелік яких вказано у пункті 2.1 договору, а відповідач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в необхідних обсягах та в терміни, передбачені договором, а саме розділом 6 договору.

Пунктом 6.3 договору визначено, що споживач за три дні до потачку розрахункового періоду оплачує позивачу вартість зазначеної у додатку № 1 до договору кількості теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду.

Згідно пункту 6.5 договору споживачі, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначають згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел позивача та кількості годин (діб) роботи теплоспоживального обладнання споживача в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується споживачем не пізніше як в термін п'ять банківських днів з часу отримання рахунку на оплату.

Пунктом 6.7 договору передбачено, що погашення боргу повинно бути здійснено протягом 5 днів після одержання рахунку безпосередньо від працівника підприємства або через 7 днів після відправлення його поштою.

Згідно пункту 7.2.3 договору у разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ належної до сплати суми за кожен день прострочення.

Відповідно до пунктів 10.1, 10.4 договору він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2004. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Апеляційним судом встановлено, що на виконання умов тимчасового договору про постачання теплової енергії позивач в період з жовтня 2014 року по січень 2016 року здійснив відпуск теплової енергії у орендоване відповідачем приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та направив на його адресу рахунки на оплату спожитої теплової енергії за вказаний період, але відповідач їх не оплатив, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість на яку позивачем було здійснено нарахування відповідних сум пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Суд першої інстанції, своє рішення про відмову в позові мотивував тим, що позивач не довів постачання теплової енергії у орендоване приміщення відповідачем в спірний період та споживання ним таких послуг.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи вказане рішення суду та задовольняючи позов свою постанову мотивував наявністю підстав для стягнення з відповідача заборгованості та відповідних нарахувань за наведеним договором, оскільки правовідносини між сторонами відповідно до умов договору є дійсними до 31.12.2016. При цьому суд апеляційної інстанції вказав на те, що відповідач не подав доказів, які б свідчили про відключення орендованого ним приміщення від мереж центрального теплопостачання у порядку визначеному чинним законодавством, що не звільняє його від обов'язку оплачувати поставлену позивачем теплову енергію.

Підстави для скасування оскарженої постанови відсутні виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 530 цього кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).