Постанова ВГСУ від 21.12.2016 року у справі №911/4784/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 911/4784/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.,- головуючого (доповідача), Мачульського Г.М., Рогач Л.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПриватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона-43"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.06.2016у справі№ 911/4784/15 Господарського суду Київської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона-43"доВишгородської міської радитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Комунальне підприємство "Координаційний центр з будівництва та земельних питань Вишгородської міської ради"провизнання укладеної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки та визнання його поновленим на новий строкУ судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Ковальчук М.Д. (представник за дов. від 13.12.2016);

від відповідача: Рогова Ю.Г. (представник за дов. від 30.11.2016);

Черепан С.М. (представник за дов. від 30.11.2016);

від третьої особи: Карлов О.Є. (представник за розпорядженням від 16.12.2016);

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Пересувна механізована колона 43" (далі позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Вишгородської міської ради (далі відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунального підприємства "Координаційний центр з будівництва та земельних питань Вишгородської міської ради" (далі третя особа) у якому просило суд визнати укладеною з дня набрання чинності рішенням суду додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 17.09.2012, укладеного між сторонами у справі, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської Голуб Л.А., зареєстрованого в реєстрі за № 1928, на умовах та в редакції позивача; визнати договір оренди земельної ділянки від 17.09.2012, укладенимо між сторонами у справі, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А., зареєстрований в реєстрі за № 1928, поновленим до 06.07.2017 на тих самих умовах.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він після закінчення строку договору оренди землі продовжує користуватися земельною ділянкою, а тому в силу положень ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, проте, відповідач безпідставно ухиляється від укладення додаткової угоди до вказаного договору про його поновлення.

Рішенням господарського суду Київської області від 05.04.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2016, у позові відмовлено. Суди визнали, що договір оренди земельної ділянки від 17.09.2012 не пройшов державну реєстрацію, тому в силу ст. ст. 210, 640 Цивільного кодексу України він є неукладеним, а відтак не може бути визнаним поновленим, позаяк не породжує для сторін прав та обов'язків.

Не погоджуючись із зазначеними судовими актами ПрАТ "Пересувна механізована колона-43" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, та прийняти новий позов про задоволення позову. Скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема вказує, що судами неповно з'ясовані всі обставини справи та помилково застосовані приписи статей 210, 640 Цивільного кодексу України позаяк спірний договір оренди був зареєстрований в управлінні Держземагенства у Вишгородському районі Київської області 15.04.2014 року, що як наслідок призвело до порушення частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

При цьому посилається на висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 18.12.13 зі справи №6-127цс13.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити з огляду на наступне.

Судами встановлено, що матеріали справи містять договір оренди земельної ділянки від 17.09.2012, відповідно до умов якого відповідач - орендодавець, на підставі рішення шостої сесії шостого скликання Вишгородської міської ради № 6/24 від 06.07.2011 "Про передачу в оренду земельних ділянок", за актом приймання-передачі передає, а позивач - орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором (п. 1.1 договору), так відповідно до договору об'єктом оренди є земельна ділянка з такими характеристиками: місце розташування - вул. Шевченка-Шкільна у м. Вишгород Київської області; загальна площа - 0,5913 га; цільове призначення - для житлового будівництва; кадастровий номер земельної ділянки - 3221810100:01:143:0154 (п. 2.1 договору).

Договір укладено на 3 роки, до 06.07.2014 (п. 3.1 договору). Пунктом 6.2 договору визначено, що право оренди земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього договору.

Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А., зареєстрований в реєстрі за № 1928.

Договір підлягає державній реєстрації в управлінні Держкомзему у Вишгородському районі Київської області.

Судами попередніх інстанцій встановлено і те, що позивач, скориставшись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, звернувся до відповідача із пропозицією від 02.09.2015 № 135 укласти додаткову угоду до договору оренди, проте відповідач відмовився від укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки про його поновлення, вказуючи на те, що таке повідомлення надійшло позивачу з пропущенням термінів, встановлених ЗУ "Про оренду землі" та не було додано проекту додаткової угоди. Зазначене і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 18 Закону України "Про оренду землі", встановлено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації та ст. 20 цього ж Закону зазначено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, яка діяла на час укладення договору).

Відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з ст. 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції від 17.09.2012 р.) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Частиною 1 ст. 210 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Окрім того, відповідно до ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на час укладення договору), договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.