Постанова ВГСУ від 21.12.2016 року у справі №910/5085/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 910/5085/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівМачульського Г.М. (доповідача), Алєєвої I.B., Коробенка Г.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід03.11.2016у справі№910/5085/16Господарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз"доПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"простягнення сумиза участю

- позивача:Замкова М.О. (довіреність від 04.01.2016)- відповідача:Громніцький Ю.П. (довіреність від 13.05.2014),В С Т А Н О В И В:

Звернувшись в суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" (далі - позивач) просило стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - відповідач) три відсотки річних в розмірі 7 520,18 грн., пеню в розмірі 27 488,13 грн., інфляційні втрати в розмірі 71 248,97 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору, несвоєчасно розрахувався за отримані послуги, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу пеню, передбачену умовами договору, три відсотки річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2016 (суддя Якименко М.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Чорна Л.В., судді Разіна Т.І., Мартюк А.І.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вищевказані судові рішення в частині стягненні пені у сумі 27 488,13 грн. та прийняти нове рішення, про відмову в позові у цій частині, посилаючись на порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

У відзиві позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх відповідність вимогам чинного законодавства.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.01.2014 між позивачем та відповідачем укладено договір на розподіл природного газу №14-37-ПР, з урахуванням додаткової угоди від 03.12.2014 № 1 до договору, за умовами якого позивач зобов'язався у 2014 та 2015 роках надати відповідачу послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами (далі - ГРМ) до межі балансової належності об'єктів відповідача або його споживачів відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін, а відповідач зобов'язався оплатити позивачу вартість послуги з транспортування природного газу ГРМ у розмірі, строки та порядку, передбачені умовами договору.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що договірні обсяги транспортування природного газу відповідача ГРМ визначаються у додатку № 1 до договору.

Відповідно до додатку № 1 до договору, з урахуванням додаткової угоди від 03.12.2014 № 1 до договору, позивач здійснює протягом 2014-2015 років транспортування природного газу ГРМ у відповідному обсязі.

Згідно пунктів 3.6, 3.10 договору обсяг протранспортованого природного газу ГРМ підтверджується підписаним сторонами актом наданих послуг з транспортування природного газу ГРМ, що оформлюється на підставі даних комерційних вузлів обліку. Акти наданих послуг є підставою для остаточних розрахунків відповідача з позивачем.

Відповідач за умовами пункту 6.3.2 взяв на себе зобов'язання оплачувати позивачу вартість послуг згідно договору.

Пунктом 7.2.1 договору визначено, що у разі порушення відповідачем строків оплати, передбачених договором з нього стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який оплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день такого прострочення.

Відповідно до пункту 11.1 договору, у редакції додаткової угоди від 03.12.2014 № 1, договір набирає чинності з дня його підписання та скріплення підписів уповноважених представників сторін печатками, та розповсюджує свою дію на відносини сторін, що склалися з 01.01.2014 і діє в частині надання послуг до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків за надані позивачем послуги до повного виконання відповідачем своїх зобов'язань за цим договором.

На виконання умов договору, за період з лютого 2014 року по грудень 2015 року позивач надав відповідачу послуги з транспортування природного газу на загальну суму 1 618 382,96 грн., що підтверджується актами надання послуг з транспортування газу.

Вказані акти підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Посилаючись на те, що відповідач свої зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг належним чином не виконував, оскільки вчасно за них не розраховувався, позивачем нараховано 7 520,18 грн. - три відсотки річних, 27 488,13 грн. - пені та інфляційні втрати - 71 248,97 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про задоволення позову мотивував тим, що нарахування позивачем пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат на заборгованість, що сплачувалась відповідачем з прострочкою є правомірним та відповідає вимогам законодавства.

Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.

Як вбачається із встановлених судами обставин справи, судом першої інстанції було розглянуто клопотання відповідача про зменшення розміру пені, і у його задоволенні відмовлено за безпідставністю заявленого клопотання.

У касаційній скарзі відповідач посилається на відсутність його вини у простроченні виконання грошового зобов'язання, отже вважає, що правові підстави для її стягнення, відсутні.

Між тим, відповідно до положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2).

Отже повноваження, надані суду касаційної інстанції, відрізняються від повноважень, наданих судам попередніх інстанцій, і суд касаційної інстанції не має права в черговий раз розглядати спір по суті, а лише перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

При цьому, у Господарському процесуальному кодексі України правовою підставою для скасування судових рішень визначено порушення норм процесуального права, проте суд касаційної інстанції, з урахуванням приписів статей 1115, 1117, 11110 цього кодексу, не вправі визначати порушення судом норми процесуального права те, що відповідач не доводив обставини справи, на які посилається як на підставу своїх вимог, викладених у касаційній скарзі.