Постанова ВГСУ від 21.12.2015 року у справі №905/2804/14-908/5484/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2015 року Справа № 905/2804/14-908/5484/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.суддів:Кролевець О.А. Попікової О.В. (доповідач у справі)за участю представників: від позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від відповідача:Мединський М.М. (дов. від 05.10.2015)від третьої особи:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Електросталь"на рішенняГосподарського суду міста Києва від 29.05.2015та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.09.2015у справі№ 905/2804/14-908/5484/14 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Електросталь"доПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк"третя особаПублічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк"провизнання частково недійсним договорів застави

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Електросталь" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", третя особа - Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк", про визнання частково недійсними договорів застави, а саме:

- визнати недійсним пункт 3.4 договору застави № 2005-110/21 від 19.06.2013;

- визнати недійсним пункт 3.3 договору застави № 2005-110/23 від 19.06.2013;

- визнати недійсним пункт 3.3 договору застави № 2005-110/24 від 19.06.2013.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Електросталь" посилалось на приписи статей 576, 1058 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про заставу", статті 5 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", зазначаючи про те, що положення спірних пунктів договорів застави, укладених з ПАТ "Дельта Банк", якими встановлено порядок звернення стягнення на майнові права на отримання банківського вкладу, не відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак підлягають визнанню недійсними. Зокрема позивач наголошував на тому, що грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банківських установах, не можуть бути предметом застави за правилами, які регулюють заставу речей.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2015 у справі №905/2804/14-908/5484/14 (суддя Мельник В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2015 (колегія суддів: головуючий Дикунська С.Я., судді Коршун Н.М., Алданова С.О.), в задоволенні позову відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, своє рішення мотивував тим, що договірне списання як операція, пов'язана з реалізацією майнових прав на суму вкладу (депозиту) за умовами спірних договорів застави № 2005-110/21, № 2005-110/23, № 2005-110/24 від 19.06.2013 передбачено нормами діючого законодавства України, зокрема, положеннями статті 33 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якою визначено порядок реалізації прав за забезпечувальними обтяженнями, предметом яких є гроші або цінні папери, а отже списання грошових коштів на підставі оскаржуваних пунктів вказаних договорів не суперечить діючому законодавству щодо предмету застави.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2015 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2015, ТОВ "Електросталь" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи, порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та Закону України "Про заставу". При цьому скаржник наголошує на тому, що за умовами спірних договорів застави № 2005-110/21, № 2005-110/23, № 2005-110/24 від 19.06.2013 саме майнові права, а не грошові кошти є предметом застави, й законодавством встановлено спеціальний спосіб звернення на їх стягнення, відтак спосіб звернення стягнення шляхом договірного списання грошових коштів з депозитного рахунку не може бути застосовано до майнових прав, які складають предмет застави.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, а також підтверджується матеріалами справи 27.04.2005 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Електросталь" (позичальник) та Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" (банк) укладено кредитний договір № 2005-110, права кредитора за яким перейшли до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом заміни кредитора у зобов'язанні на підставі договору про відступлення права вимоги від 19.06.2013 (додаткова угода № 121-14 від 19.06.2013 до кредитного договору).

В подальшому, 19.06.2013 між ТОВ "Електросталь" (вкладник) та ПАТ "Дельта Банк" (банк) укладено договори строкового банківського вкладу:

- № 9/ДЛ_ЗЗДС/09, за умовами якого вкладник передав, а банк прийняв на строковий депозитний рахунок № 26156002017235 строком до 20.01.2015 грошові кошти в сумі 3 854 345 доларів США;

- № 16/ДЛ-3.1ДС-11, за умовами якого вкладник передав, а банк прийняв на строковий депозитний рахунок № 26157012017235 строком до 20.01.2015 грошові кошти в сумі 5 012 394,50 доларів США;

- № 17/ДЛ-3.1ДС-11, за умовами якого вкладник передав, а банк прийняв на строковий депозитний рахунок № 26156002017235 строком до 20.01.2015 грошові кошти в сумі 1 566 630,72 Євро.

Також 19.06.2013 з метою забезпечення виконання зобов'язань вкладника за кредитним договором № 2005-110 від 27.04.2005 між ТОВ "Електросталь" (заставодавець) та ПАТ "Дельта Банк" (заставодержатель) укладено договори застави:

- № 2005-110/21, згідно якого заставодавець передав заставодержателю в заставу майнові права на отримання банківського вкладу в сумі 3 854 345 доларів США, які знаходяться на депозитному рахунку № 26156002017235 згідно з договором №9/ДЛ_ЗЗДС/09 від 19.06.2013;

- № 2005-110/23, згідно якого заставодавець передав заставодержателю в заставу майнові права на отримання банківського вкладу в сумі 5 012 394,50 доларів США, які знаходяться на депозитному рахунку № 26157012017235 згідно з договором №16/ДЛ-3.1ДС-11 від 19.06.2013;

- № 2005-110/24, згідно якого заставодавець передав заставодержателю в заставу майнові права на отримання банківського вкладу в сумі 1 566 630,72 Євро, які знаходяться на депозитному рахунку № 26156002017235 згідно з договором № 17/ДЛ-3.1ДС-11 від 19.06.2013.

Положеннями пункту 3.4 договору застави № 2005-110/21 від 19.06.2013 встановлено, що у разі набуття підстав для звернення стягнення на майнові права на отримання банківського вкладу, заставодавець доручає заставодержателю перерахувати з депозитного рахунку грошові кошти в сумі, достатній для погашення заборгованості заставодавця перед заставодержателем за кредитним договором на погашення цієї заборгованості.

В свою чергу пункти 3.3 договорів застави № 2005-110/23 та № 2005-110/24 від 19.06.2013 встановлюють аналогічний порядок звернення стягнення на майнові права на отримання банківського вкладу. Так звернення стягнення на такі права здійснюється згідно з Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" шляхом договірного списання заставодержателем з депозитного рахунку грошових коштів в сумі, достатній для погашення заборгованості заставодавця перед заставодержателем за кредитним договором на погашення цієї заборгованості, про що заставодавець надає заставодержателю своє доручення, підписавши ці договори.

Предмет позову у даній справі становить вимога ТОВ "Електросталь" про визнання недійсними окремих частин правочину, а саме: пункту 3.4 договору застави № 2005-110/21 від 19.06.2013, а також пункту 3.3 договорів застави № 2005-110/23 та № 2005-110/24 від 19.06.2013, з огляду на невідповідність вказаних пунктів вимогам чинного законодавства, зокрема, приписам статті 576 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про заставу" та положенням Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". На думку позивача, встановлений пунктами 3.3 та 3.4 зазначених договорів застави спосіб звернення стягнення шляхом договірного списання грошових коштів з депозитного рахунку не може бути застосовано до майнових прав, які складають предмет застави.

Суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки списання грошових коштів на підставі пунктів 3.3 та 3.4 договорів застави № 2005-110/21, №2005-110/23 та № 2005-110/24 від 19.06.2013 не суперечить діючому законодавству щодо предмету застави. Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.