Постанова ВГСУ від 21.11.2016 року у справі №925/1801/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 року Справа № 925/1801/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В., суддів:Євсікова О.О., Кролевець О.А.за участю представників: від позивача:Саражан Н.М. дов. від 04.01.2016р. від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз"на рішення та на постановуГосподарського суду Черкаської області від 22.01.2016р. Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016р.у справі№925/1801/15 Господарського суду Черкаської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз"доУманського національного університету садівництва в особі відокремленого структурного підрозділу Тальнівський будівельно-економічний коледж Уманського національного університету садівництвапростягнення 143170,33 грн.

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" (далі - Товариство, постачальник) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Уманського національного університету садівництва в особі відокремленого структурного підрозділу Тальнівський будівельно-економічний коледж (далі - Університет, споживач) про стягнення 143170,33 грн. заборгованості за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом №13/13358/П-15 від 15.01.2015р. (далі - договір №13/13358/П-15), з яких: 24352,76 грн. основного боргу, 61765,62 грн. інфляційних втрат, 53557,25 грн. пені, 3% річних в розмірі 3494,70 грн.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 22.01.2016р. (суддя Потапенко В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016р. (головуючий суддя Сулім В.В., судді Гаврилюк О.М., Коротун О.М.), в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції мотивовані приписами статей 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суди дійшли висновку про недоведеність позовних вимог у зв'язку з погашенням відповідачем заборгованості за договором №13/13358/П-15 до подання позову.

Не погодившись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати повністю та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статей 530, 610, 611, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України та статей 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на правомірності нарахування ним 61765,62 грн. інфляційних втрат, 53557,25 грн. пені та 3% річних в розмірі 3494,70 грн. за допущене відповідачем систематичне прострочення виконання зобов'язань з оплати природного газу, спожитого в січні-березні 2015р. При цьому позивач вказує на відсутність розгляду судом першої інстанції питання щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, а апеляційний суд мотивував відмову в їх стягненні лише відмовою у задоволенні позовних вимог щодо стягнення основного боргу. Крім того Товариство вважає, що позивач скористався передбаченим п.4.8 договору №13/13358/П-15 правом на зарахування поточного платежу на суму 38274,41 грн., оформленого платіжним дорученням №263 від 28.10.2015р. (а.с.120), в рахунок погашення існуючої заборгованості за іншим договором (№13/13358/П-14/1 від 14.03.2014р.) незалежно від призначення поточного платежу і це платіжне доручення було прийнято в якості доказу сплати боргу за газ, поставлений у 2014р., при прийнятті Господарським судом Черкаської області рішення від 12.01.2016р. у справі №925/1802/15, яке набрало законної сили 18.05.2016р.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Публічним акціонерним товариством "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" та Уманським національним університетом садівництва в особі директора відокремленого структурного підрозділу Тальнівський будівельно-економічний коледж Уманського національного університету садівництва Андрющенка А.М. було укладено договір на постачання природного газу за регульованим тарифом №13/13358/п-15 від 15.01.2015р. (далі - договір №13/13358/п-15), за умовами якого постачальник постачає природний газ споживачу в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

На виконання умов договору №13/13358/П-15, згідно підписаних сторонами актів приймання-передачі природного газу позивач передав, а відповідач прийняв природний газ: у січні 2015 року - 15373 м3 газу на суму 118944,60 грн.; у лютому 2015 року - 11838 м3 газу на суму 88695,50 грн.; у березні 2015 року - 2670 м3 газу на суму 30462,67 грн., всього на суму 238102,77 грн.

Згідно з п.4.6 договору №13/13358/П-15 оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем авансовими та/або плановими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу протягом періоду оплати відповідно до додатка 2 до договору. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 5 числа місяця, наступного за розрахунковим.

У пункті 10.1 договору №13/13358/П-15 сторони погодили, що він поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами з 01.01.2015р. на строк до 28.03.2015р.

Додатковим договором №15/3 від 27.03.2015р. строк дії договору №13/13358/П-15 продовжено до 30.04.2015р.

Згідно наявних у справі платіжних доручень: №29 від 26.02.2015р. проведено оплату за спожитий газ в сумі 20000 грн., №94 від 13.05.2015р. проведено оплату за спожитий газ в сумі 11733,02 грн., №160 від 08.07.2015р. проведено оплату за спожитий газ в сумі 12284,15 грн., №171 від 21.07.2015р. проведено оплату за спожитий газ в сумі 48732,80 грн., №201 від 21.08.2015р. проведено оплату за спожитий газ в сумі 41000 грн., №249 від 15.10.2015р. проведено оплату за спожитий газ в сумі 80000,04 грн., №263 від 28.10.2015р. проведено оплату за спожитий газ в сумі 38274,41 грн., а всього на суму 252024,42 грн.

При цьому у згаданих платіжних дорученнях в графі "призначення платежу" вказано договір №13/13358/П-15 або додатковий договір №15/3 від 27.03.2015р. Тобто переплата за спожитий газ по договору №13/13358/П-15 склала 13921,65 грн. і відповідно борг за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом №13/13358/п-15 від 15.01.2015р. у відповідача перед позивачем вже був відсутній до звернення Товариства до суду першої інстанції з позовом (12.11.2015р.).

Спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, відповідач не доплатив 24352,76 грн. - вартість послуг з постачання газу, спожитого у березні 2015р., та систематично порушував встановлений договором №13/13358/п-15 строк розрахунків за газ, поставлений протягом січня-березня 2015р., внаслідок чого має сплатити нараховані постачальником суми пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Апеляційним судом правомірно відхилено твердження позивача про те, що платіжне доручення №263 від 28.10.2015р. на суму 38274,41 грн. вже було прийняте як доказ сплати боргу за період 2014р. у справі №925/1802/15 Господарського суду Черкаської області, з тих мотивів, що скаржник не надав доказів врахування судом зазначеного платіжного документу при розгляді іншої справи.

Касаційна інстанція також вважає помилковими посилання Товариства на п.4.8 договору №13/13358/П-15 в обґрунтування реалізації ним права зарахувати поточний платіж на суму 38274,41 грн., оформлений платіжним дорученням №263 від 28.10.2015р. (а.с.120), в рахунок погашення існуючої заборгованості за іншим договором (№13/13358/П-14/1 від 14.03.2014р.) незалежно від призначення поточного платежу, і це платіжне доручення було прийнято в якості доказу сплати боргу за газ, поставлений у 2014р., при прийнятті господарським судом Черкаської області рішення від 12.01.2016р. у справі №925/1802/15, яке набрало законної сили 18.05.2016р., оскільки за змістом п.4.8 договору №13/13358/П-15 постачальнику дозволяється вчиняти відповідне зарахування стосовно заборгованості, яка виникла лише в рамках цього договору, а не будь-яких інших аналогічних правочинів між сторонами у справі. При цьому судами встановлено, що в графі "призначення платежу" платіжного доручення №263 від 28.10.2015р. зазначено або додатковий договір №15/3 від 27.03.2015р., а не договір №13/13358/П-14/1 від 14.03.2014р.

Крім того заявник посилається в обґрунтування своїх заперечень на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.01.2016р. та постанову від 18.05.2016р. у справі №925/1802/15, які скасовані постановою Вищого господарського суду України від 18.08.2016р.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 24352,76 грн. основного боргу.

Водночас, згідно приписів п.3 ч.1 статті 84 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині вказуються, зокрема, обставини справи, встановлені господарським судом; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.

Як роз'яснено в абзаці 2 п.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення", відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу країни щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Всупереч нормам процесуального закону мотивувальна частина оскаржуваного рішення взагалі не містить обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення спірних сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих постачальником.

В основу ж оскаржуваної постанови в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 53557,25 грн. пені, 61765,62 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 3494,70 грн. покладено виключно висновок суду апеляційної інстанції про обумовленість такої відмови необґрунтованістю позовної вимоги щодо стягнення 24352,76 грн. основного боргу за договором №13/13358/П-15.