ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2016 року Справа № 910/31571/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Добролюбової Т.В.(доповідач),суддівГоголь Т.Г., Божок В.С.розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Київенерго"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.05.16у справі№910/31571/15 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго"доКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва простягнення 78 819,08 грн
У судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Гарковенко С.В. - за дов. від 11.11.15;
від відповідача: Зацепін С.С. - за дов. від 04.01.16; Боката А.В. - за дов. від 26.01.16.
Публічним акціонерним товариством "Київенерго" у грудні 2015 року заявлений позов про стягнення Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва 78 819,08 грн, з яких 51 490,09 грн заборгованість зі сплати вартості використаної теплової енергії за період з 01.12.14 до 01.04.15 переданої за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №1220041, інфляційних втрат у розмірі 15 460,69 грн, 1 215, 94 грн 3%річних, 10 652, 36 грн пеня. Позов мотивовано приписами статей 625, 655, 692 Цивільного кодексу України, статей 193, 231 Господарського кодексу України, статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.16, ухваленим суддею Головатюк Л.Д., у позові відмовлено повністю через недоведеність обов'язку відповідача сплатити заявлену до стягнення суму. Господарський суд визнав, що в порушення Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії", позивач безпідставно не надав згоду на розірвання договору з відповідачем, окрім того з новим балансоутримувачем договір не уклав, проте, за період коли балансоутримувачем була інша особа виставив рахунки на сплату послуг відповідачеві. Суд керувався приписами статей 1, 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", статей 509, 607, 610, 611 Цивільного кодексу України.
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тищенко О.В., суддів: Суліма В.В., Тарасенко К.В., постановою від 24.05.16, перевірене рішення місцевого сугу залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.
Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційного скаргою, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Скаржник вказує на невірне застосування судами до спірних відносин приписів статті 607 Цивільного кодексу України. Враховуючи приписи статті 653 Цивільного кодексу України скаржник вважає, що сторонами досягнуто згоди про розірвання спірного договору з 01.09.15. При цьому скаржник зауважує, що судами порушено статті 517, 526, 651 Цивільного кодексу України, статті 188, 193 Господарського кодексу України. Також скаржник вважає, що судами порушено приписи частини 6 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" якими визначено обов'язок відповідача зі сплати вартості спожитої теплової енергії.
Від Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва судом отримано заперечення на касаційну скаргу, у яких Підприємство просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові акти - без змін з мотивів, якими керувались суди попередніх інстанцій. При цьому представник звернув увагу суду на те, що відповідач не замовляв і не споживав послуг позивача з енергопостачання.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення присутніх у судовому засіданні представника скаржника і заперечення на касаційну скаргу представників відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами при розгляді судового спору по суті установлено, що між публічним акціонерним товариством "Київенерго" та комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва ще 01.11.01 укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1220041, за умовами якого позивач зобов'язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води, а відповідач зобов'язався оплатити вартість спожитої теплової енергії в порядку і стоки передбачені цим договором. За приписами статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до приписів статей 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом. Статті 901, 903 ЦК України унормовують, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до приписів статті 180 ГК України, статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За змістом статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Судами також установлено, що Дніпровською РДА м. Києва 17.06.13 прийнято розпорядження № 335 "Про організаційно-правові заходи щодо обслуговування житлового та нежитлового фонду територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, відповідно до якого житловий та нежитловий фонд, переданий до сфери управління Дніпровської РДА з 02.09.13 на праві господарського відання КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва", в тому числі будівля на пр-ті Ватутіна,4а. Відповідне розпорядження було опубліковано на офіційному веб-сайті Дніпровської РДА м. Києва та є чинним. Листами № 47-3579 від 07.08.14, № 47-4855 від 24.11.14, № 47-831 від 25.02.15 відповідач повідомив позивача про зміну балансоутримувача будинку. Відтак, з часу повідомлення позивача про заміну балансоутримувача будівлі, останній повинен був переукласти договір на постачання послуг, оскільки відповідач розірвав договори з кінцевими споживачами послуг на постачання теплової енергії, проте, листи балансоутримувача про підключення будівлі до опалення, постачальником послуг залишені без реагування. При цьому, судами установлено, що позивачем не виставлялись рахунки на оплату послуг з постачання теплової енергії відповідачу за заявлений період. Відповідно до постанови N 278 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії", яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 31.08.12 за N1475/21787 ліцензійні умови встановлюють організаційні, технологічні, кваліфікаційні та спеціальні (особливі) вимоги провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії та є обов'язковими для суб'єктів господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які провадять (мають намір провадити) діяльність з постачання теплової енергії. Судами установлено, що саме позивач є постачальником послуг з центрального опалення та гарячого водопостачання тому, саме позивач зобов'язаний укласти прямі договори з безпосередніми споживачами цих послуг. При цьому, судами установлено і те, що відповідач неодноразово звертався до позивача з вимогою розірвати договір у зв'язку із зміною балансоутримувача та неможливістю здійснювати будь-які нарахування кінцевим споживачам. Окрім того, як установили суди, позивача було повідомлено про те, що відповідач розірвав з кінцевими споживачами договірні відносини. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно зі статтею 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Відповідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Ураховуючи установлені апеляційним судом обставини справи зокрема те, що відповідач не здійснює діяльності пов'язаної зі споживанням таких послуг, як теплова енергія та постачання гарячої води, позивачем не виставлялись відповідачеві рахунки на оплату послуг з постачання теплової енергії відповідачеві за заявлений період, а балансоутримувачем спірного об'єкту є КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва", а не відповідач, колегія суддів вважає неспроможними посилання скаржника на незаконність відмови у стягненні саме з відповідача заборгованості за надання послуг з постачання тепла у вигляді гарячої води. З огляду на викладене доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі, оскільки не спростовують установлених судом апеляційної інстанції обставин та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відповідно до частини 1 статті 11110 названого Кодексу підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Оскільки судом касаційної інстанції не виявлено порушень апеляційним судом норм чинного законодавства, підстав для скасування постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги - не убачається. Витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.16 у справі №910/31571/15 залишити без змін.
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення.
Головуючий суддя: Т. Добролюбова
Судді: Т. Гоголь
В.Божок
Сервіси для юристів