Постанова ВГСУ від 21.04.2015 року у справі №918/1579/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2015 року Справа № 918/1579/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В.,суддів :Бакуліної С.В. (доповідач), Мачульського Г.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановувід 11.02.2015 Рівненського апеляційного господарського судуу справі№ 918/1579/14господарського суду Рівненської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доКомунального підприємства "Сарнитеплосервіс" Сарненської міської радипростягнення в сумі 205 277,61 грнв судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача:Єршова С.В. (довіреність № 14-108 від 18.04.2014) не з'явилисьВ С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Рівненської області (суддя Марач В.В.) від 16.12.2014, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Юрчук М.І., судді -Бучинська Г.Б., Крейбух О.Г.) від 11.02.2015, у справі № 918/1579/14 позов задоволено частково; стягнуто з комунального підприємства "Сарнитеплосервіс" Сарненської міської ради на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у сумі 6037,79 грн, інфляційні втрати в сумі 20618,91 грн, три відсотки річних у сумі 6191,64 грн, судовий збір в сумі 4105,55 грн; припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 166391,47 грн; в решті задоволення позову (зменшений розмір пені на 50% у сумі 6037,79 грн) позивачу відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.42, 43, 83, 84 ГПК України, ст.ст.549-552 ЦК України, ст.ст.219, 229, 233 ГК України.

Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надіслав.

Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Комунального підприємства "Сарнитеплосервіс" Сарненської міської ради про стягнення з останнього суми основного боргу у розмірі 166391,47 грн, пеню у розмірі 12075,59 грн, суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 20618,91 грн, та трьох процентів річних у розмірі 6191,64 грн, загалом 205277,61 грн, посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу в частині оплати прийнятого за актами природного газу.

Судами встановлено таке.

28.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (ПАТ "НАК "Нафтогаз України"), як продавцем, та Комунальним підприємством "Сарнитеплосервіс" Сарненської міської ради, як покупцем, був укладений договір №13/2712-ТЕ-28 купівлі-продажу природного газу (Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору продавець зобов'язався передати покупцеві у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

На виконання п.1.1. Договору позивач поставив протягом січня - квітня, жовтня - грудня 2013, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 166391,47 грн, що підтверджуються актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2013 б/н за січень на суму 43135,52 грн; від 28.02.2013 б/н за лютий на суму 31306,89 грн; від 31.03.2013 б/н за березень на суму 36187,60 грн; від 30.04.2013 б/н за квітень на суму 12627,23 грн; від 31.10.2013 б/н за жовтень на суму 7529,22 грн; від 30.11.2013 б/н за листопад на суму 12961,08 грн; від 31.12.2013 б/н за грудень на суму 22643,93 грн.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа наступного за місяцем поставки газу.

Покупцем розрахунки за поставлений природний газ проводились з порушенням умов п.6.1. Договору. Станом на 26.08.2014 сума основного боргу відповідача складала 166391,47 грн.

Після порушення провадження у справі відповідач сплатив позивачу 166391,47 грн, що підтверджується платіжним дорученням №442 від 20.11.2014. Факт оплати відповідачем основного боргу підтверджено представником позивача у заяві від 16.12.2014 б/н, поданої ним у судовому засіданні суду першої інстанції (а.с.65).

За таких обставин провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 166391,47 грн правомірно припинено на підставі п.11 ст.80 ГПК України (в зв'язку з відсутністю предмету спору).

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 12075,59 грн; суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 20618,91 грн; трьох процентів річних у розмірі 6191,64 грн, то частково задовольняючи позовні вимоги, суди правомірно виходили із такого.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Така ж норма встановлена і статтею 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 199 ГК України встановлено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно ж до ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.