Постанова ВГСУ від 21.04.2015 року у справі №916/1251/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2015 року Справа № 916/1251/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.,суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської областіна постановуОдеського апеляційного господарського суду від 12.02.2015у справі№ 916/1251/14 Господарського суду Одеської областіза позовомЗаступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Затоківської селищної радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудінвест"простягнення 929 148,26 грн.за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудінвест"до1. Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Затоківської селищної ради; 2. Виконавчого комітету Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської радипровизнання недійсним договору та додаткової угоди до нього

У судовому засіданні 16.04.2015 у справі було оголошено перерву до 21.04.2015 до 13 год. 00 хв.

за участю представників сторін від:

прокуратури: Боднарчук В.М. (посв. № 023013)

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Затоківської селищної ради звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудінвест" про стягнення 825 909,52 грн. основного боргу, 78 461,45 грн. пені та 24 777,29 грн. 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором від 11.04.2012 щодо сплати пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури селища Затока. При цьому прокурор посилався на приписи статей 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, статей 174, 232, 258 Господарського кодексу України, статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Водночас, до суду першої інстанції із зустрічним позовом звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрбудінвест" до Виконавчого комітету Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради та заступника Білгород-дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Затоківської селищної ради, в якому, з урахуванням уточнення вимог, просило визнати недійсним з моменту укладення договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури селища Затока від 11.04.2012 та визнати недійною додаткову угоду до цього договору. Вимоги зустрічного позову обґрунтовані порушенням приписів чинного законодавства при укладенні спірного договору про пайову участь щодо заборони укладення такого договору після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. При цьому позивач посилався на приписи статей 203, 215, 598, 599 Цивільного кодексу України, статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.12.2014, ухваленим суддею Зайцевим Ю.В., у первісному позові відмовлено, зустрічний позов задоволено, припинено провадження у справі в частині вимог зустрічного позову до Виконавчого комітету Затоківської селищної ради. Вмотивовуючи рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про невідповідність спірного договору вимогами чинного законодавства в частині заборони укладення договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Водночас суд дійшов висновку про виконання відповідачем своїх зобов'язань з пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури смт Затока. Припинення провадження в частині вимог зустрічного позову до Виконкому Затоківської селищної ради вмотивовано судом тим, що виконком не є належним відповідачем у справі. При цьому суд керувався приписами статей 203, 215, 598, 599 Цивільного кодексу України, статті 80 Господарського процесуального кодексу України, статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Одеський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Ліпчанська Н.В. - головуючий, Лисенко В.А., Ярош А.І., постановою від 12.02.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Заступник прокурора Одеської області звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а у зустрічному позові відмовити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає про помилковий висновок судів щодо виконання відповідачем зобов'язань з пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури смт Затока шляхом будівництва автошляху вздовж пансіонату відпочинку. На думку скаржника, зазначене зобов'язання було прийнято відповідачем, як умова отримання у користування земельної ділянки за договором оренди та не відноситься до обов'язку відповідача за окремо укладеним договором щодо сплати коштів пайової участі за будівництво пансіонату відпочинку. Водночас скаржник вказує на те, що обставина укладення спірного договору після введення об'єкту будівництва до експлуатації не є достатньою підставою для визнання цього договору недійсним. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 3, 6, 202, 626, 627, 628 Цивільного кодексу України, статті 180 Господарського кодексу України, статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення прокурора, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 22.10.2004 між Затоківською селищною радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбудінвест" (орендар) укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування терміном на двадцять п'ять років земельну ділянку для реконструкції, експлуатації та обслуговування пансіонату, яка знаходиться за адресою: Одеська область, смт Затока, м. Білгород-Дністровський, Лиманський курортний район (пункт 1 договору). Відповідно до пункту 2 договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 35,034 га. Також судами установлено, що 01.09.2011 Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбудінвест" отриманий Сертифікат серії ОД №16411036274, яким засвідчено прийняття в експлуатацію пансіонату відпочинку "Клубний комплекс "Променад" (1 черга будівництва), що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровського, смт Затока, бульвар Золотий беріг, 33. Установлено судами і те, що 11.04.2012 між Виконавчим комітетом Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбудінвест" укладено договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури селища Затока. Відповідно до пункту 1 цього договору його предметом є пайова участь (внесок) замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури смт Затока за будівництво пансіонату відпочинку Клубного комплексу "Променад" (перша черга будівництва), розташованого за вищеназваною адресою. Також 11.04.2012 між Виконкомом Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбудінвест" укладено додаткову угоду до цього договору, пунктами 1, 3 якої встановлено, що сплата пайової участі (внеску) в сумі 960 909,52 грн. на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури смт Затока здійснюється замовником будівництва до 01.01.2013. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду за первісним позовом є вимога заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора, заявлена в інтересах держави в особі Затоківської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудінвест" про стягнення 929 148,26 грн. заборгованості за договором від 11.04.2012 про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури селища Затока, з якої: 825 909,52 грн. - основного боргу, 78 461,45 грн. - пені та 24 777,29 грн. - 3% річних. Предметом судового розгляду за зустрічним позовом є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудінвест" до Виконавчого комітету Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради та заступника Білгород-дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Затоківської селищної ради про визнання недійсним з моменту укладення договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури селища Затока від 11.04.2012 та визнання недійною додаткової угоди до цього договору. Відмовляючи у первісному позові щодо стягнення заборгованості зі сплати пайового внеску за договором від 11.04.2012, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили з наявності підстав для визнання цього договору та додаткової угоди до нього недійсними, з огляду на їх укладення після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Проте, колегія суддів вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанції помилковими з наступних підстав. Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Поняття та види правочинів унормовані статтею 202 Цивільного кодексу України. Так, відповідно до приписів зазначеної норми Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За змістом статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За приписами статті 203 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Оскільки правочин є дією, спрямованою на набуття, зміну або припинення прав і обов'язків учасників правочину, то зміст правочину складають як права та обов'язки, щодо яких відбулося відповідне волевиявлення, так і особи, зазначені в якості учасників правочину. Щоб з'ясувати, чи суперечить спірний правочин Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, судам слід дослідити умови укладеного правочину, склад учасників правочину та перевірити з урахуванням підстав поданого позову, чи відповідають взаємні права та обов'язки, набуті в результаті правочину, визначеним законодавчо для відповідних правовідносин та чи надає у цих правовідносинах законодавець можливість відступу від усталеного правового регулювання. Відтак, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав та із застосуванням наслідків, передбачених законом. Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків. Відповідно до приписів статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту. З правового аналізу вказаних норм вбачається, що передбачений законом обов'язок замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, не може нівелюватися лише обставиною укладення договору про пайову участь після введення об'єкта будівництва в експлуатацію. Водночас укладення сторонами договору про пайову участь після введення об'єкта будівництва в експлуатацію, не є тією безумовною обставиною, з якою закон пов'язує недійсність такого договору та, як наслідок, звільнення замовника будівництва від передбаченого законом обов'язку з участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Проте, здійснюючи судовий розгляд та задовольняючи зустрічний позов про визнання договору про пайову участь недійсним, суди попередніх інстанцій наведеного не врахували. При цьому визнаючи спірний договір недійсним лише з підстав його укладення сторонами після введення об'єкта будівництва в експлуатацію, суди не навели норми закону, які безпосередньо пов'язують недійсність договору із зазначених підстав. Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Відповідно до приписів частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За таких обставин, рішення та постанова у справі в частині зустрічного позову не відповідають вимогам чинного законодавства, тому підлягають скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у зустрічному позові. В частині припинення провадження за вимогами зустрічного позову до Виконавчого комітету Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради висновок судів визнається правомірним. Водночас відмовляючи у первісному позові з підстав недійсності договору про пайову участь, суди попередніх інстанцій фактично ухилились від вирішення даного спору по суті на підставі оцінки поданих сторонами доказів щодо наявності заборгованості за договором у заявленому до стягнення розмірі та обставин здійснення відповідачем часткової оплати за цим договором. При цьому зазначаючи про виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбудінвест" взятих на себе зобов'язань з пайової участі у розвитку інфраструктури на території селища Затока шляхом будівництва дороги вздовж пансіонату, судами не було спростовано доводів прокурора про те, що вказаний обов'язок з будівництва дороги передбачений безпосередньо договором оренди (пункт 29 договору), як одна із умов отримання земельної ділянки в оренду, та не пов'язаний із зобов'язаннями відповідача, які виникли за договором про пайову участь. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі в частині первісного позову підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Водночас, за приписами статті 11111 Господарського процесуального кодексу України у разі коли за наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції приймає постанову про скасування судового рішення, у постанові зазначається про розподіл судових витрат. Виходячи з того, що касаційна скарга подана прокуратурою, яка звільнена від сплати судового збору, і за наслідками її розгляду скасовано постанову суду апеляційної інстанції від 12.02.2015 в частині зустрічного позову, судовий збір за розгляд даної касаційної скарги підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудінвест" в доход Державного бюджету України. Відповідно до підпунктів 2, 5 пункту 2 частини 2 статті 4 частин Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір мінімальної заробітної плати. За подання касаційної скарги на рішення суду судовий збір із спору немайнового характеру становить 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви. Отже, з відповідача на користь Державного бюджету України підлягає стягненню 852,60 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.02.2015 у справі №916/1251/14 Господарського суду Одеської області і рішення Господарського суду Одеської області від 08.12.2014 скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду первісного позову до Господарського суду Одеської області.

В частині зустрічного позову прийняти нове рішення про відмову у позові.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудінвест" на користь Державного бюджету України 852,60 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Одеської області.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець