Постанова ВГСУ від 20.12.2016 року у справі №917/913/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 917/913/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 у справі№ 917/913/16 Господарського суду Полтавської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт"до- Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001"; - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Траст"простягнення грошових коштів у сумі 82438,54 грн

за участю представників: позивача Гуля В.С.- дов. від 13.06.2016; Чепурний Р.В. дов. від 19.12.2016;відповідачів - Романишин В.М. - предст. дов. від 30.08.2016; - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Траст", про стягнення з відповідача-1 збитків у сумі 52511,76 грн., штрафу у сумі 9500,00 грн. та реальні збитки у сумі 18926,78 грн., та стягнення з відповідача-2 1500,00 грн. за договором поруки. Позов мотивовано неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" своїх зобов'язань за договором відповідального зберігання щодо повернення обладнання, яке знаходилось на зберіганні, в зв'язку з чим позивач втратив інтерес до повернення цього майна, та обґрунтовано приписами статей 525, 526, 553, 554, 611, 612, 623, 629, 938, 949 Цивільного кодексу України, статей 20, 224-, 225 Господарського кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" проти задоволення позову заперечувало з тих підстав, що майно, яке було передано позивачем на зберігання не є втраченим або пошкодженим, а відтак і підстави для стягнення збитків у розмірі вартості вказаного майна відсутні з огляду на приписи статей 936, 951 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 22.08.2016 (суддя Гетя Н.Г.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" 5000,00 грн. штрафу та 85,13 грн. судового збору; в іншій частині позовних вимог відмовлено. В частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Траст" у позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 (судді: Барбашова С.В. - головуючий, Білецька А.М., Істоміна О.А.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції; в обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясували обставини справи; суди невірно застосували положення статей 612, 951 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України до вимог про відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання з повернення майна, до виконання якого позивач втратив інтерес; не з'ясували до винесення рішення по суті, чи вичерпав позивач всі можливі засоби для з'ясування питання про втрату, нестачу або знецінення майна, яке виступало предметом договору; суди попередніх інстанцій однобічно розглянули справу, взявши до уваги лише доводи відповідача.

У судовому засіданні позивач підтримав доводи касаційної скарги.

Відповідач усно у судовому засіданні та у відзиві на касаційну скаргу відхилив її доводи, вказавши, що судові рішення є законним та обґрунтованими.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій та вбачається з обставин справи, 06.03.2013 Товариством з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" (поклажодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" (зберігач) уклали договір відповідального зберігання № 11/45, за умовами якого зберігач зобов'язався безоплатно зберігати передане поклажодавцем на відповідальне зберігання обладнання. Загальна вартість обладнання, що передається на відповідальне зберігання за цим договором складає 33000,75 грн. (пункт 1.2. договору).

Протягом терміну дії договору поклажодавець має право розпоряджатися обладнанням на свій розсуд, у порядку, обумовленому цим договором. Строк зберігання починається з моменту підписання даного договору та закінчується з моменту повернення обладнання поклажодавцю, але у будь-якому випадку не пізніше 31 грудня 2013 року (пункти 1.3.-.1.4. договору). Прийом-передача обладнання здійснюється за актом прийому-передачі на зберігання, який підписується уповноваженими представниками сторін цього договору (пункт 2.1 договору).

Відповідно до пункту 3.1. договору зберігач протягом терміну зберігання забезпечує можливість передачі поклажодавцю обладнання в потрібний час.

Зберігач зобов'язаний виконати вимоги поклажодавця, пов'язані з розпорядженням обладнання після закінчення терміну його зберігання, а також на першу вимогу поклажодавця повернути обладнання, навіть якщо строк його зберігання не закінчився (пункт 3.2 договору). За змістом пункту 3.5. договору зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця надати йому можливість вільного доступу до обладнання і перевірки умов зберігання у будь-який зручний для поклажодавця час. Поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повного або часткового повернення обладнання, яке знаходиться на зберіганні (пункт 4.2. договору).

Згідно з пунктом 5.1.2. договору у разі неповернення зберігачем обладнання поклажодавцю на його першу вимогу, зберігач сплачує на користь поклажодавця штраф у розмірі 5 (п'яти) тисяч гривень.

Відповідно до пункту 5.1.5. договору у випадку ненадання поклажодавцю можливості вільного доступу до обладнання і перевірки умов зберігання на його першу вимогу у будь-який зручний для нього час, зберігач повинен сплатити на користь поклажодавця штраф у розмірі 1 (однієї) тисячі гривень.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 року, однак продовжує свою дію якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про бажання припинити дію договору (пункт 8.1. договору).

Суди встановили, що обладнання, на виконання умов договору, 06.03.2013 передано відповідачу на відповідальне зберігання за актом прийому-передачі, що сторони не заперечують.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що, починаючи з серпня 2015 року неодноразово усно звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" з повідомленнями про намір повернути передане майно із зберігання. Однак, оскільки зберігач не вчиняв жодних дій по поверненню майна, позивач листом № 564 від 01.10.2015 повідомив його про наміри повернути усе майно, передане за Договором на відповідальне зберігання, а саме: холодильну установку 750 л, зобов'язав зберігача у строк до 23.10.2015 повернути зазначене обладнання, а також попередив про явку своїх представників для здійснення демонтажу обладнання в період з 19.10.2015 по 23.10.2015 за адресою розташування обладнання: с. Сморшки, Хмельницької області; листом № 688/8 від 17.12.2015 позивач повторно звернувся до зберігача з вимогою повернути передане на зберігання обладнання в строк до 25 грудня 2015 року та надати вільний доступ представникам позивача на територію розташування обладнання в період з 21.12.2015 по 25.12.2015 для проведення демонтажу.

Відповідно до змісту наказу № 192 "Про виїзд на демонтаж обладнання" від 04.12.2015, позивач створив комісію, яку 24 грудня 2015 року делегував для демонтажу холодильного обладнання за адресою: с. Сморшки, Хмельницької області. Однак, у доступі до обладнання членам комісії було відмовлено, про що представники позивача склали акт про виїзд на демонтаж, а також зафіксували фото- та відео засобами.

Вказавши, що у зв'язку з порушенням зберігачем своїх зобов'язань щодо повернення обладнання та обмеження у вільному доступі до нього, втратив інтерес до виконання зобов'язань за договором відповідального зберігання, позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" збитки у розмірі вартості обладнання, визначеної з урахуванням ринкових цін станом на день подання позову, яка, за розрахунком позивача, складає 52511,76 грн.

Враховуючи, що позивач двічі звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" з листами про повернення обладнання, які залишились без виконання, позивач заявив до стягнення штраф за пунктом 5.1.2 договору в розмірі 10000,00 грн.