Постанова ВГСУ від 20.12.2016 року у справі №904/5615/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 904/5615/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіШевчук С.Р. (доповідач) суддівВладимиренко С.В., Демидової А.М. розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 у справі№ 904/5615/16 господарського суду Дніпропетровської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" доДержавного вищого навчального закладу "Національний гірничий університет" про стягнення 5 110,67 грнв судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: не з'явилися

- відповідача: не з'явилися

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" звернулось до Господарського суду з позовом до Державного вищого навчального закладу "Національний гірничий університет" про стягнення заборгованості в розмірі 5 110,67 грн., з яких: 5085,66 грн. основного боргу, 25,01 грн. - 3% річних.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2016 у справі № 904/5615/16 (суддя Рудь І.А.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 (головуючий суддя Подобєд І.М., судді Березкіна О.В., Дармін М.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема статей 526, 625, 642 Цивільного кодексу України, просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 у справі №904/5615/16, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідач не скористався правом, наданим статтею 1112 Господарського кодексу України, не надав відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Сторони не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, у квітні 2016 року позивач передав відповідачу, а відповідач отримав від позивача природний газ в обсязі 636 м3 на загальну суму 5085,66 грн., що підтверджено відповідним актом приймання-передачі природного газу №ДО300020236 від 30.04.2016. Акт підписаний обома сторонами без заперечень і зауважень та скріплений печатками підприємств.

У зв'язку з несплатою відповідачем отриманого газу, позивач звернувся з позовними вимогами до відповідача сплатити 5085,66 грн. заборгованості та три проценти річних в сумі 25,01 грн.

Відмовляючи позивачеві в позові, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами не існувало договірних відносин щодо поставки означеного обсягу природного газу. Судом зауважено, що системний аналіз низки правових норм (статей 1, 12 Закону України "Про ринок природного газу", статей 11, 509, 626, 638 Цивільного кодексу України, статей 173, 179 Господарського кодексу України, Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2496 від 30.09.2015р.) свідчить про те, що постачання природного газу споживачам здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між постачальником та споживачем у письмовій формі відповідно до вимог вищезазначених Правил постачання природного газу, якими визначені всі істотні умови, необхідні для договору даного виду. Відтак, за відсутності укладеного між сторонами договору у формі єдиного документу підписаного сторонами та скріпленого їх печатками, відсутні правові підстави для стягнення заявленої позивачем заборгованості.

Апеляційний суд, повторно розглядаючи справу погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову, однак з інших мотивів.

Так, апеляційний суд дійшов висновку про можливість укладення договору не лише шляхом складання єдиного документа, підписаного сторонами, а й шляхом обміну листами, телеграмами, факсограмами, телефонограмами та іншими документами. При цьому, судом зауважено про можливість стягнення заявленої позивачем суми основного боргу та трьох відсотків річних на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі природного газу №ДО300020236 від 30.04.2016р., оскільки акт є первинним документом бухгалтерської звітності, що фіксує господарську операцію, яка відбулась між сторонами, а тому може підтверджувати факт набуття відповідачем у позивача означеного в цьому акті обсягу природного газу на платній основі.

При цьому, судом застосовано статтю 530 Цивільного кодексу України, якою визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відсутність доказів пред'явлення позивачем відповідачу згаданої вимоги за висновком апеляційного суду, унеможливлює задоволення поданого ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" позову.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення у касаційному порядку, колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову передчасними з огляду на таке.

Відповідно до статі 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами статті 193 вказаного Кодексу, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 2 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 вказаного Кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.