ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2016 року Справа № 5011-30/13256-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого І. Алєєвої Л. Рогач
за участю представників: прокуратури Попенко О.С. - прокурор ГПУ посв. №042031 позивача Дацьків А.І. - дов. від 13.06.2016 відповідача Бітюкова І.В. - до.від 31.10.2016 розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна" на постановувід 20.09.2016 Київського апеляційного господарського суду у справі№5011-30/13256-2012 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна"
до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії ПАТ "ДПЗКУ "Дубенський комбінат хлібопродуктів" за участю Прокуратури міста Києва прозобов'язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2012 р. ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії ПАТ "ДПЗКУ" "Дубенський комбінат хлібопродуктів" про зобов'язання відповідача відвантажити ріпак вагою 717 049 кг відповідно до складської квитанції на зерно №228 від 07.09.2012 р., яке належить позивачу на праві власності, посилаючись на приписи статей 525, 526, частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України, статей 175, 193 Господарського кодексу України та статті 54 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач вказував на те, що 05.07.2012 р. між ним та відповідачем був укладений договір складського зберігання зерна №3, за яким позивач передав на зберігання відповідачеві насіння ріпаку 1 класу урожаю 2012 року в кількості 1 292, 973 тонн, що підтверджується складською квитанцією на зерно №146 від 01.07.2012 р. Зазначена квитанція пізніше була анульована і на залишок зерна заліковою вагою 717 049 кг була виписана нова складська квитанція на зерно №228 від 07.09.2012 р.
Позивач листом №201 від 10.09.2012 р. звертався до відповідача з проханням здійснити відвантаження ріпаку. Однак, відповідач листом №254 від 10.09.2012 р. повідомив про неможливість здійснити відвантаження зерна, оскільки відповідно до постанови начальника СВ Дубенського МВ УМВС України в Рівненській області про приєднання речових доказів від 04.09.2012 р., на спірний ріпак накладено заборону на відчуження та приєднано до кримінальної справи №7/176-12, як речовий доказ.
Позивач вказує на невиконання відповідачем вимог діючого законодавства України та умов договору складського зберігання зерна № 3 від 05.07.2012 р. в частині невідвантаження на вимогу позивача ріпака вагою 717 049,00 кг.
ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у відзиві на позовну заяву просило відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі вказуючи на те, що відповідач не здійснив відвантаження ріпаку через об'єктивні причини, про що повідомив позивача листом від 10.09.2012 р. №254.
25.09.2014 р. ухвалою господарського суду міста Києва було змінено найменування позивача з ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" на ТОВ "АДМ Трейдінг Україна".
Рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2014 р. (судді Ващенко Т.М., Бондаренко Г.П., Трофименко Т.Ю.) позов задоволено повністю. Зобов'язано ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії "Дубненський комбінат хлібопродуктів" відвантажити ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" ріпак вагою 717 049,00 кг відповідно до складської квитанції на зерно № 228 від 07.09.2012 р.
За апеляційною скаргою ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" Київський апеляційний господарський суд (судді: Лобань О.І., Майданевич А.Г., Федорчук Р.В.), переглянувши рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 16.03.2015 р. залишив його без змін з тих же підстав.
Постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2015 р. було скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 р. та рішення господарського суду м. Києва від 25.11.2014 р. у цій справі, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
За результатами нового розгляду справи, рішенням господарського суду міста Києва від 25.08.2015 р. (суддя Якименко М.М.) в позові відмовлено повністю.
Мотивуючи рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для повернення спірного ріпаку позивачеві, оскільки ріпак на підставі вироку Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 19.03.2013 р. у справі №1705/3486/2012 було повернуто його законному власнику.
За апеляційною скаргою ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" Київський апеляційний господарський суд (судді: Сітайло Л.Г., Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.), переглянувши рішення господарського суду міста Києва від 25.08.2015 р. в апеляційному порядку, постановою від 20.09.2016 р. залишив його без змін з інших підстав.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірний ріпак знаходиться на зберіганні в інших підприємств на виконання постанов слідчого, як речовий доказ, в кримінальному провадженні, що унеможливлює подальше розпорядження вказаним ріпаком відповідачем, та, відповідно, виконання ним умов договору зберігання.
ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.08.2015 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 р. та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 16, 526, 629, 949, 950, 951, 952 Цивільного кодексу України, статей 20, 193 Господарського кодексу України, статей 33, 34, 35 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник наголошує на неналежному виконанні відповідачем укладеного між сторонами у справі договору зберігання, а тому вважає, що відповідач зобов'язаний повернути позивачеві із зберігання належне останньому зерно ріпаку.
Він також зазначає про те, що вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 17.03.2014 р. у справі №559/2983/13-к скасовано ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 19.08.2015 р.
Заявник у касаційній скарзі, посилається на те, що саме по собі визнання спірного зерна речовим доказом у кримінальній справі та його переміщення до інших підприємств не звільняє відповідача від обов'язку виконати господарське зобов'язання в натурі за договором зберігання; що спірне зерно не наділено індивідуальними ознаками.
Від Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" судом отримано відзив на касаційну скаргу та додаткові пояснення, в яких товариство просить судові акти у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача, відповідача та прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 05.07.2012 р. між ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії ПАТ "ДПЗКУ" "Дубенський комбінат хлібопродуктів" (зерновий склад) та ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" (поклажодавець) був укладений договір складського зберігання зерна №3, за умовами якого поклажодавець зобов'язався передати, а зерновий склад прийняти на зберігання олійні культури (зернові, зернобобові, круп'яні, олійні культури) врожаю 2012 року, надавати додаткові послуги, відповідно до додатку № 1, що є невід'ємною частиною договору та в установлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним як, одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених договором.
Пунктом 1.2 розділу 1 договору сторони узгодили, що зерновий склад забезпечує знеособлене зберігання зерна за культурами і класами.
Згідно з пунктом 1.3 розділу 1 договору зерно, що доставляється на зберігання Зерновому складу згідно із договором є власністю поклажодавця. Зерновий склад не має права продавати або будь-яким іншим чином розпоряджатися зерном поклажодавця, яке знаходиться у нього на зберіганні, до закінчення строку зберігання, передбаченого договором, крім випадків, передбачених пунктом 4.2.5 договору.
Сервіси для юристів