Постанова ВГСУ від 20.09.2016 року у справі №908/501/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року Справа № 908/501/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Мачульський Г.М.за участю представників: від позивача:Азарова І.Л. дов. №1 від 04.01.2016р.;від відповідача:ОСОБА_5, ОСОБА_6 дов. №285 від 16.09.2016р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_7на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.06.2016р.у справі господарського суду№908/501/16 Запорізької областіза позовомКомунального підприємства "Дніпрорудненський міський ринок" Дніпрорудненської міської ради Васильківського району Запорізької областідо Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7простягнення 26 405,08грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.03.2016р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.06.2016р. у справі №908/501/16, позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 18589,84грн. основного боргу, 4799,72грн. пені, 451,16грн. 3% річних та 2564,36грн. інфляційних втрат. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_7, з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить їх скасувати та справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.09.2016р. задоволено клопотання відповідача про поновлення строку на подання касаційної скарги, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 20.09.2016р. представники відповідача підтримали вимоги касаційної скарги, представник позивача - заперечував проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 23.04.2012р. між Комунальним підприємством "Дніпрорудненський міський ринок" Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області (ринок) та Фізичною особою ОСОБА_7 (замовник) укладений договір НОМЕР_1 про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі, відповідно до умов якого ринок взяв на себе зобов'язання забезпечити замовника місцем в стані придатному для здійснення діяльності за його профілем, шляхом надання йому на території ринку у строкове платне володіння та користування торговельне місце НОМЕР_1, площею 68 кв.м. на період дії цього договору.

Відповідно до п. 2.4.1 договору "Підприємець має право самостійно та за допомогою найманих працівників здійснювати торговельну діяльність в межах торгівельного місця наданого до цього Договору.".

Пунктом 3.1 договору визначена вартість послуг за договором, а відповідно до п. 3.2 договору розрахунки за отримані послуги здійснюються згідно наданого рахунку не пізніше 15 числа поточного місяця.

Послуги за період, за який надійшла оплата від замовника вважаються наданими належним чином і в повному обсязі, якщо торговельне місце ринку фактично зайнято майном замовника (розміщений торговельний об'єкт та інші речі). У разі, якщо замовник не здійснює торговельну діяльність та не повідомив про це ринок письмово, не звільнив торгівельне місце від речей та не розірвав договір, він продовжує діяти, а послуги надаються в повному обсязі, передбаченому договором (п. 3.5 договору).

Відповідно до п. 6.1 договору, останній укладено строком на шість місяців. Набуває чинності з 23.04.2012р. та діє до 31.12.2012р. В разі якщо жодна із сторін договору за 10 календарних днів, попередніх закінченню строку дії цього договору, не повідомить протилежну сторону в письмовому вигляді про наміри зупинити відносини, які виникли та існували на основі даного договору, останній "рахується" щорічно продовженим (пролонгованим) на той же строк на тих умовах (діючих) на момент пролонгації.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Згідно зі ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Статтею 41 ГПК України визначено, що господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом, та розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Перелік категорій справ, які підвідомчі господарським судам, наведено у ст. 12 ГПК України, частиною 1 якої визначено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Таким чином, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає положенням ст. 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.

Предметом судового розгляду є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором НОМЕР_1 про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі від 23.04.2012р. у сумі 26 405,08грн.

Підставою позову позивачем визначено неналежне невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної сплати наданих позивачем послуг, визначених у договорі НОМЕР_1 від 23.04.2012р.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом вищезазначеного договору є надання в тимчасове платне користування торгівельного місця для здійснення підприємницької (господарської) діяльності та те, що відповідач 21.08.2003р. зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності.

За таких обставин, висновок господарських судів попередніх інстанцій про підвідомчість даного спору господарському суду є правомірним.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.